Розділ «31»

Нік відчинив.

Увійшов чоловік років сорока п’яти. Худий, гостроносий. Прямий проділ у русявому волоссі. Костюмчик якийсь фермерський, сірий, багато разів праний. Схоже на піджак чи куртку.

– Гер Ценський? – запитав він, дивлячись на Ніка.

– Так.

Гість кинув погляд на сплячого Сахна. Зиркнув на Ценського.

– Ходімте вниз, вип’ємо кави.

Поки спускалися по сходах, гість одрекомендувався. Звали його Вільгельм Хайнц.

– Запам’ятати легко, – сказав він. – Як консерви. Гер Хайнц.

Десять років тому він переїхав сюди з Казахстану з російською дружиною, яка вже тут вивчила німецьку і пішла від нього до німецького аптекаря.

Ця коротка історія викликала у Ніка довіру і співчуття до гера Хайнца.

У ресторані снідали декілька відвідувачів.

– Я гадаю, ніхто не образиться, якщо я поснідаю тут замість вашого приятеля? – сказав гість, усміхнувшись тонкогубо.

Вже улаштувавшись за столиком біля вікна, за яким похмуро накрапав дощ, гер Хайнц утупився своїми світлими сірими очима в Ніка.

– Ви вже освоїлися тут? – запитав він.

– Так, – відповів Нік.

– А приятель як?

– Нормально. Ніяких проблем.

Хайнц зробив собі бутерброд із шинкою, кинув у каву дві ложки цукру. Розмішав.

– Завтра ви переїжджаєте звідси, – сказав він. – Підніміться нагору, візьміть у приятеля всі документи: і югославські, і українські. І ваші паспорти принесіть.

– Мої тут, – Нік торкнувся набухлої кишені джинсової куртки.