Розділ «25»

– Яку я вчора купив. Справжній лімузин. Вирішили, напевно, що вона вхід у готель перекриває! Ні, щоб навпаки, спасибі сказати – у цієї машини вид шикарніший, аніж у трьох таких готелів!

– Почекай, – зупинив його Нік. – Ти можеш по порядку? Це ота чорна машина, біля якої ти з ними матюкався?

– Ага. Я її за готель відігнав, у них там, виявляється, стоянка. Їм же, підарам, гірше. Вона там виїзд загороджує. Це ж не «фольксваген» який-небудь!

Сахно поставив магнітофон на вузьке підвіконня, кульок опустив на підлогу біля свого ліжка.

– А де ти грошей на машину взяв?

– У конверті. Її дешево продавали. Хотіли чотири тисячі дойчмарок, а віддали за дві вісімсот.

Нік подивився на магнітофон, потім перевів погляд на принесений пакет.

Йому стало зрозуміло, що грошей у Сахна більше немає. Він зітхнув.

– А ночував ти де?

– У машині. Заблукав трохи вночі. Тут річка є, я і виїхав на набережну і біля якогось пам’ятника загальмував. Уранці вже відшукав вокзал, а потім і сюди доїхав.

Уся ця інформація поки що важко просочувалась у свідомість Ніка, що вже прийшов до тями остаточно. Начебто все було ясно. Все, крім одного: що далі встругне Сахно? Купувати йому вже немає на що. Може, літак украде?

– Ти мені двісті марок не позичиш? – голосом, що несподівано пом’якшав, приятельськи, запитав Сергій. Нік гмикнув.

– Ти що, думки мої читаєш?

– А ти що, хотів сам мені двісті марок запропонувати? Чи хотів запропонувати п’ятсот, а я, дурень, попросив тільки двісті?

Ніку стало весело. Він дивився на опухлого всміхненого Сахна і думав про те, що цей хлопець, схоже, ні в якій ситуації не пропаде. Хіба що з очевидної дурості.

– Так що, даси двісті марок?

Нік дістав свій конверт. Простягнув Сахну чотири купюри по п’ятдесят.

– Я тобі за це місто покажу! – пообіцяв Сахно. – Класне місто! Прокотимося з вітерцем. Тільки спочатку почастуй сніданком!

– Сніданок унизу, – сказав Нік. – Він входить у вартість номера, так що можеш сам себе почастувати!

Сахно швидко прийняв душ, і вони спустилися в готельний ресторан.