Діти бігають селом, підіймають вгору "пташок" і проспівують або промовляють нехитрі заклички. За повір'ями, ці дії повинні прискорити повернення птахів із вирію, тобто початок весни.
Сьогодні, на жаль, цей чудовий звичай, що символізує прагнення весни, сонця, відновлення природи, майже занепадає.
Калита (палата, маламай) – обрядовий хліб, що його готують на Андрія (13 грудня). Цього дня відбуваються великі молодіжні гуляння, дівочі ворожіння на пампушках тощо. Але найбільш поширеною є гра в "Калиту". Калета – це великий солодкий, з медом і фруктами борошняний корж, зверху оздоблений сухими вишнями чи родзинками, " щоб гарна була Калета". Печуть у печі й запікають так, щоб вгризти її було трудно – На сухар. Посередині Калети слід зробити дірку.
В дірку всувають червону стрічку та підвішують Калету до сволока по середині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати зубами Калету тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того, один кінець стрічки (іноді звичайного мотузка) довший і спущений донизу так, щоб можна було за нього смикнути – тоді Калета підстрибне вгору.
Слід пам'ятати, що Калету повинні випікати всі дівчата разом. Обов'язково кожна повинна взяти участь у приготуванні страви, зокрема місити тісто по черзі. Іноді місять тісто на відварі любистка: щоб хлопці любили. Кожна має місити свій маленький шматочок Калети, замовляючи його на коханого хлопця. (Не біда, якщо цей хлопець не потрапить на Андріїв вечір – інші парубки, кусаючи Калету, можуть заступити і її обранця).
Калета, що Її печуть перед святом зимового сонцестояння в сонцеподібній формі, ймовірно, має зв'язок з давніми дівочо-парубочими гуляннями на честь народження світила.
Коливо (канун, сита)– ритуальна поминальна страва, різновид куті. Пшеницю (на Лівобережжі частіше ячмінне недроблене зерно) варять до готовності, охолоджують, поливають медовою ситою або слабким цукровим сиропом. На півночі та подекуди на Полтавщині замість круп беруть печений білий хліб, булки, бублики, печиво, кришать у миску й поливають сирою або солодкою водою. Без колива не може бути поминок. З нього починають поминальний обід після поховання, на дев'ять і сорок днів, а також на роковини по смерті. Взявши три ложки колива, всі присутні ніби згуртовуються у цьому світі та забезпечуються майбутнім у своєму потомстві, яке символізується зерном – хлібом.
Кутя. В українців, яків багатьох народів світу, стійко побутує повір'я: як почнеш новий рік, так він і мине. Новорічний стіл мусить буквально ломитися від страв, аби протягом майбутнього року не знати голодної скрути. Переддень Різдва – Святий вечір – припадає ще на піст. Але незважаючи на це вечерю називають багатою кутею, бо на стіл слід подати аж 12 страв, обов'язковою серед яких є кутя. Готують її з пшениці або ячменю та заправляють тертим маком, горіхами, медом і узваром.
Мало що може позмагатися з цією, здавалося б, дуже простою стравою, щодо смаку й аромату...
Готують кутю обов'язково й на Водохрещі та Новий рік.
За звичаєм її ставить на стіл або на покуть хлопчик або хлопець із родини, дбайливо підмостивши під настільник або рушник трохи сіна, щоб худобі в новому році було чим харчуватись. Накривають кутю двома колачами або книшами. Поруч умощують обжинковий сніп – символ майбутнього врожаю – та глечик з узваром із сушених груш, яблук, слив, вишень тощо.
З куті починають Святу вечерю, Різдво. Кутю лишають на столі на ніч, поклавши поруч ложки, з вірою, що померлі предки прийдуть уночі скуштувати її. Кутю носять кумам, хрещеним батькам, бабам-повитухам, родичам на другий день Різдва разом із вечерею.
Корочун (крачун, кречун) – різдвяний обрядовий хліб, що його випікають разом з колачами для вечерників і колядників. Внесення корочуна відбувається так само урочисто, як і поставлення на покуть куті з узваром. Символічний зміст цього обрядового хліба зводиться до сподівання сімейного добробуту та статків.
Мандрики (мандриги) – обрядове печиво, що готують на Петра (12 липня). Сир змішують із борошном, додають трохи масла, солі, яєць, замішують тісто й виробляють невеличкі пампушки. Мандрики печуть і роздають пастухам, які наймалися пасти громадську худобу. Пастухи (здебільшого підлітки) влаштовують цього дня свято на паші, не забуваючи при цьому добре напасти худобу. Після Петра перестає кувати зозуля, що й породило приказку: "Зозуля мандрикою вдавилася".
Паска – весняний обрядовий хліб, що його готують до Великодня. Дуже здобне вчинене тісто на яйцях, маслі, сметані, олії, цукрі добре вимішують і ставлять у тепле місце сходити. Змастивши форми (бабинці, кухлики), вкладають туди запашне тісто, стежачи, щоб воно займало не більше двох третин посудини.
Тісто знов сходить, і його з великою обережністю ставлять у добре випалену піч (духовку). Готову паску прикрашають цукровою поливою, фарбованим пшоном чи маком. її обов'язково святять у церкві разом із крашанками й іншими стравами святкового столу. Свяченою паскою починають великодній сніданок.
Усе, що стосується паски, має непересічне значення: крихти не можна викидати свиням чи птиці, лише рогатій худобі; вершечок від паски, висушений і залишений на запас, має, за повір'ями, лікувальні властивості не лише для людей, але й для худоби. У Галичині та Карпатах вірять, що, посіявши на городі крихти від паски, можна виростити квіти маруньки, що мають цілющу силу.
Багато уявлень про паску пов'язано з весняними аграрними звичаями. Коли водночас садять у піч паску, а в землю цибулю, остання повинна добре вродити. Одну паску треба тримати на столі цілий тиждень, до проводів, щоб добре родила пшениця, і т. ін.
Народна медицина
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Не сіки на головосіки! (харчові звичаї та заборони)“ на сторінці 3. Приємного читання.
