Громада

Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу

Громада – то великий чоловік.

Громадський побут українців формувався протягом багатьох століть шляхом накопичення традицій попередніх поколінь і усвідомленого прийняття нових звичаїв. Він служить задоволенню народних потреб та інтересів, має на меті зберегти та примножити морально-етичні цінності, врегулювати всі форми спілкування та передбачає шанобливе ставлення до громадської думки.

Громада (община, мир) в багатьох ділянках свого життя спирається на звичаєве право (в основі якого лежить "общинна мораль") з його традиційними формами судочинства. І хоча сьогодні людство розробило доволі розвинену правову систему, в деяких селах України все ще діє – святий колись для наших предків – так званий громадський сход (віче, копні збори), головний орган общинного самоврядування, посередник між селянською громадою й офіційними органами влади. Він збирається у встановлений селянами термін або ж із нагоди якоїсь нагальної справи. Місцем проведення сходу слугують: влітку – площа біля церкви; восени та взимку – чиясь хата, місцевий клуб тощо.

Отже, головним тлом усього соціального життя була й залишається громадська думка, що часто навіть у дрібницях визначає поведінку членів громади. Чітко простежується, наприклад, традиційна етика міжпоколінних взаємин: поважні члени громади завжди сидять, молоді ж можуть і постояти; старших не прийнято переривати тощо.

Там, де згода, нема шкоди (звичаєве право)

Система звичаєвого права – це історично сформована сукупність правових традицій і звичаїв, якими регулюються стосунки та поведінка людей у різних сферах їхнього життя, одна з важливих ділянок народної свідомості та народних знань. Звичаєве право колись діяло в селянських общинах поряд з урядовими законодавчими актами. Важливу роль відіграє звичаєве право і в сімейному житті українців, і в громадському. Характерною особливістю звичаєвого права українців є його різноманітна та своєрідна обрядовість. З часом звичаєве право послабило свої позиції, але його корені такі глибокі, що з ними людина мусить рахуватися й досі.

Спершу розсуди, а потім засуди (невеличкий екскурс у минуле)

Цікаво звернутися до певних звичаїв наших предків, що обіймаються поняттям "звичаєве право".

Так, побутував громадський звичай пошуку злодія "Ведення сліду". Із села, де скоївся злочин, громада повинна по ґвалту потерпілого вести слід до іншого села, там вона передавала його іншій громаді, а з себе відповідальність знімала. Аналогічним був ще інший порядок пошуку злодія – свод. Тут уже йшли не по "сліду", а по "сводам", тобто особам, до яких перейшли крадені речі. "Ведення своду" припинялося на третій особі: вона мусить віддати крадену річ потерпілому та водночас отримує право шукати свого кривдника по дальших "сводах".

Грабіж – стягнення за вчинене злодійство (розбій, підпал, крадіжку тощо): потерпілий сам приходить до двору свого кривдника та вибирає собі якусь річ або худобу, аби забрати. Згодом цей звичай поширився і на боржників. Як бачимо, у трансформованому вигляді цей звичай існує й по сьогодні.

Один із давніх правових звичаїв, за яким той, хто позивав до суду, на доказ своєї правоти ставив заклад, а звинувачений або приймав, або не приймав його, називався "заклад". Перед суддями клали кидали) шапку, примовляючи, що коли позовник не доведе правоту, то втратить заклад (під шапку часто клали гроші). Якщо заклад приймався, то звинувачена сторона мусила "приставити" й свою шапку.

Личкування – підтвердження злочину шляхом особистого засвідчення та речових доказів. Бралися до уваги особисті мітки на крадених речах, надрізи вух у коня, пофарбоване пір'я гуски тощо. За свідчення бійки чи нападу вважалися синці та рани на тілі. У перелюбників знімали щось із одягу. Старші односельці за погану поведінку підлітків знімали щось з їхньої одежі та передавали, докоряючи, батькам.

Обрядова дія узаконення будь-якої угоди іменувалася "могорич". Полягала в тому, що обидві сторони на знак згоди випивали (вдома або в корчмі) певну кількість горілки. Якщо могорич не було випито, то договір не набував чинності. Укладання договорів, як правило, відбувалося при свідках (могоричниках, баришниках). Останні також пригощалися й у разі непорозумінь виступали суддями між укладачами договору, а в офіційному суді – законними свідками. Могорич ставили при різних формах селянської допомоги, найму тощо, при вступі до парубоцтва, при весільних обрядах, за його допомогою добивалися від потрібної людини якоїсь поступки й т. ін. Особливого значення могорич набував при кулівлі-продажу худоби. Йому передували певні символічні дії та примовляння. Спочатку билися руками на знак згоди. Запивши могорича, продавець кидав на спину худобі проти шерсті землю й бажав новому господареві, аби вона була здоровою до роботи й т. ін.

До речі, сьогодні вислів "запити могорича" не є чимось незнайомим для українця, адже цей звичай доволі розповсюджений із деякими варіаціями. Зрозуміло, так ніхто не укладає серйозних угод про купівлю-продаж, натомість підписуються відповідні папери у встановленому порядку й т. ін., але на селі часто дрібні угоди все ще набувають чинності лише за умови могорича.

Присяга вважалася достатньою підставою для виправдання, особливо у таких справах, коли були відсутні свідки; відмова від неї означала програш справи.

На знак чесності присяги землю навіть їли, цілували хрест, ікону, божилися своїм життям і здоров'ям рідних. На Запорізькій Січі козаки присягали хлібом і сіллю. Зрозуміло, цей принцип базується на морально-етичних засадах: вважалося, що сумління не залишає жодної можливості нечесній присязі. Але сьогодні, коли віра в позитивне начало пересічної особистості дещо нівельована, присяга вже не є приводом до довіри.

"Жіноче право" – умовна сукупність прав жінки. "Жінка за три кути хату держить, а чоловік за один", – кажуть у народі. Правове становище жінки зумовлюється передусім великим значенням її праці, народженням і вихованням дітей. По смерті чоловіка, навіть при дорослих синах, вона часто ставала на чолі не тільки малої, але й великої родини та несла повну відповідальність за економічну спроможність господарства та сплату податків. За звичаєвим правом, вона мала особисте майно, що складалося з приданого, включаючи земельний наділ (материзну, що не входила в загальносімейне майно та успадковувалася по жіночій лінії) та набуте від продажу продуктів "бабського" господарства (дрібної худоби, птиці, яєць, молочних продуктів, борошна, овочів і фруктів, льону, полотна тощо). Сьогодні ситуація в правовому плані змінилася, але особливий статус жінки залишається безсумнівним.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Громада“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Звернення до своїх читачів

  • Народ – громада – родина народ

  • Небо прогнозує

  • Рослинний світ і погода

  • Чумацький шлях тобі вкаже путь (астрономія)

  • Громада
  • Як роблять укупі, не болить у пупі (громадська взаємодопомога)

  • Без вірного друга великая туга (види духовної спорідненості)

  • Родина

  • Як вагітній відмовиш, то й доля поцурається (передродові обряди)

  • Розтуляй ворота – шлях відкритий для дитя (родини)

  • Щоб дитина була гожа, як тая рожа (одвідки)

  • Казала вода, що святою була (зливки)

  • Найдорожча пісня – з якою мати колисала (роль колискової)

  • Як дівую, то й курей не годую (дошлюбне спілкування)

  • Піде параска, як її ласка (умовини)

  • Не потрібен і клад, якщо в хлопця з дівкою лад (заручини)

  • В понеділок на роботу, а в неділю на весілля (весільний поїзд і весільні чини)

  • Просили по дорозі, щоб ие були на порозі (запросини)

  • Непокрита голова – як ката без даху (покривання)

  • Старої любові й іржа me з'їсть (весільні ювілеї)

  • Пісня і без перцю дійде до серця (весільні пісні)

  • Смерть звістки не посилає (сповіщення)

  • Прощайте, рідні, будьте без мене не бідні (проща)

  • Померлого плачем не воскресиш (голосіння)

  • Молодий може вмерти, а старий мусить (похорон неодружених)

  • Праця як основа життя

  • Ой, снопе великий, золотом-зерном колос налитий (трудова обрядовість)

  • Де праця, там і пісня (весь рік трудовий у пісняк)

  • Весна ледачого не любить (веснянки)

  • Прийшов купало, так треба, щоб і гречка в землю упала (купальські пісні)

  • Хто в петрівку сіна не косить, той узимку в собаки їсти просить (петрівчані пісні)

  • Час відпочивати (дозвілля)

  • Не хочеться танцювати, так черевики просяться (вечорниці, досвітки)

  • Гуляй, доню, я тобі не бороню (колода: пісні, танки, ігри, гульбища, залицяння)

  • Нині гойки – завтра зойки (бешкети хлопців)

  • Ворожіння про шлюб

  • Ворожіння про те, чи молоді разом помруть

  • Природа в уявленнях Українця

  • Пошануй тварину раз, а вона тебе – десять раз (тварини, птахи, комахи)

  • Рідна домівка

  • Хата – як віночок, господиня – як квіточка (декоративне оздоблення кати)

  • Біля границі не годиться будувать світлиці (місце для нового будинку)

  • Будуєш під місяць уповні, то й у хаті буде повно (час закладин житла)

  • Кінець – ділу вінець (обряд "квітка")

  • Що їсть на сніданок українець?

  • Традиційні українські страви

  • Такий з нього їдець, як той горобець (режим і сезонність харчування)

  • Не сіки на головосіки! (харчові звичаї та заборони)

  • Народна медицина

  • Як хворий, то звертайся не до попа, а до знахаря (знахарі, ведуни)

  • Замовляння на здоров'я

  • Викачування хвороби на яйце

  • Молитвою хоч неситий будеш, та проте здоровий (роль молитви)

  • Український одяг

  • Бачили той сором люди, як без паску бігав (пояси)

  • Купи коралі, щоб женихи не пішли далі (жіночі прикраси)

  • Святі обереги

  • Хай стелиться вам доля рушниками (рушник)

  • Ліс і себе чистить, і людину наставляє (рослини)

  • Хліб і на ноги ставить (хліб)

  • Мова квітів і кольорів

  • Прислів'я на вітер не мовиться (приказки, прислів'я)

  • Добрим словом і мур проб'єш (побажання, примовляння)

  • Порахуй зорі, пοтім краплі в морі – тоді і вертайся (лічилки)

  • Народні свята та обряди календарного циклу

  • День святого Андрія Первозванного

  • День Пророка Наума

  • День Святого Спиридона

  • Гната

  • Різдво Христове

  • Водіння кози

  • Новий рік за старим стилем (день Василя)

  • Водохреще

  • День Івана Хрестителя

  • День Святого Власа

  • Масляна

  • День Преподобного Касіяна

  • День Сорока Святих Мучеників

  • Теплий Олекса

  • День Благовісника

  • Білий тиждень

  • Великдень

  • Поминальний тиждень

  • День Святого Миколи Чудотворця

  • Трійця

  • День Івана Купала (Різдво Предтечі)

  • День Святих Петра і Павла

  • Жнива

  • День Святої Мокрини

  • Свято Спаса (Преображення)

  • Третій спас

  • Воздвижения Хреста Господнього

  • День Святого Дмитра

  • Такий чарівний світ народної уяви

  • Згаяного часу й конем не доженеш (час)

  • Рік – не кінь: не підженеш, але й не зупиниш (рік)

  • Природа – то одному мати, а другому мачуха

  • Вогонь палить, а вода студить (природні явища)

  • Вітер

  • Барвінок – на вінок, а полин – на віник (рослини)

  • Кожна пташка свої пісні має (птахи)

  • Дятел

  • Заєць хоч і малий, та свою легенду носить (тварини)

  • Вовк

  • Людина – світ, ним править бог...

  • Оправ його хоч у рамп, а він все такий сампй (фізична природа людини)

  • Оце будівля: три соки та соломи трохи (житло, будівлі)

  • Що хата має, тим і приймає (предмети побуту)

  • Вік звікувати – не в гостях побувати (людське життя)

  • Демонологія

  • Домовик

  • Лісовик

  • Польовик

  • Відьма (чаклунка, чародійка, чарівниця, обавниця, потворниця)

  • Вовкулаки

  • Заложні мерці

  • Вій

  • Міфологія

  • Числобог

  • Стріча (доля)

  • Права, Ява, Нава

  • Купайло

  • Трибог

  • Мокоша

  • Сонник