Український одяг

Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу

Що то за дівчина: так одягається, що й корова лякається.

відірвати очей від красуні-україночки в червоному намисті, червоних чобітках, у віночку з різнобарвними квітами? Чи є щось привабливіше за її посміхнене рум'яне личко, обрамлене яскравими стрічками? Ні, наші мудрі предки не могли помилитися, створюючи найдовершенішу красу.

Формування українського народного одягу, цього яскравого й самобутнього культурного явища, відбувалося протягом багатьох століть. Кожна епоха накладала відбиток на традиційне вбрання, і можна з упевненістю твердити, що особливості костюма являють собою одне з важливих джерел вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень тощо.

Характерною рисою як традиційного, так і святкового, обрядового українського одягу є його надзвичайна мальовничість, барвистість, найрізноманітніші оздоблення. Окремі деталі, як-то головні убори, взуття, прикраси просто дивовижні; колорит, техніка та мотиви орнаментики (особливо сорочок і поясного одягу) викликають захоплення в усього світу, недаремно ж іноземці, відвідуючи різні куточки нашої батьківщини, намагаються придбати собі на згадку про мальовничу країну хоч деякі елементи національного одягу. Шкода, що на користь закордонних, часом чужих для нас моделей одягу ми відмовляємося від власного – надзвичайно гарного та привабливого. Та жодне свято не обходиться без яскравого видовища – танків і пісень у мальовничих народних костюмах.

Вигадав чорт моду, а сам – у воду (традиційний національний одяг)

Національний одяг – це вияв святкового, врочисто піднесеного настрою. Це культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів. Артистичне багатство національного одягу виявляється у розвиненій гамі кольорів та в мистецьких формах. Гармонійна цілісність національного одягу просто вражає. Вишивки та мереживо на одязі – свідоцтво мистецького смаку й артистичного досвіду народу. Тому той факт, що національний одяг тепер не носять кожного дня, ще не визначає, що він не модний або що його естетична вартість не може бути належно оцінена не тільки нашими людьми, а й чужинцями.

Узагалі український національний одяг відзначається багатою регіональною та етнічною розмаїтістю. Проте одяг різних куточків нашої країни в цілому має певні спільні елементи.

Так, у спадщину ще від давніх слов'ян дістався найбільш поширений жіночий одяг – довга сорочка, підперезана поясом. Вона прикрашена вишитими магічними орнаментами. Вишивка, між іншим, – основна оздоба національного костюму. Вишивають переважно "нижній" одяг – чоловічі й жіночі сорочки, а також деякі аксесуари (пояси). По візерунках вишиваної сорочки можна "прочитати", звідки вона походить, вік, стать та її призначення.

Поверх сорочки в будні слід вдягати запаску, а на свята – плахту, що її підперізують крайкою, тканиною з барвистих ниток, з китицями на кінцях. Оскільки і плахти, і запаски спереду розходяться, то поверх них одягається попередниця, підібрана під колір плахти й оздоблена вишивкою. Крім кольорових крайок, використовуються також вузькі лляні рушники, переткані червоними смужками. Поверх сорочки одягається корсетка з тонкої вовняної матерії, оксамиту або шовку. Довжина її – по коліна або по пояс.

Що ж до взуття, то колись найулюбленішим святковим взуттям жінок колись були чоботи з сап'яну, найчастіше червоного кольору. Дівоче взуття – черевички з парчі. Лапті чи постоли були прикметою бідності й не дуже шанувалися в Україні. Сьогодні взуття шиють з різного матеріалу та різних моделей, проте класичні українські чобітки, наприклад, періодично входять у моду завдяки своїй жіночності та яскравості.

Барвисті стрічки та низки намиста доповнюють вбрання, додають йому святковості. Часто поряд з коралями на шию покладають намисто з монет – дукати.

Чоловічий національний одяг складається із сорочки, штанів або шароварів, безрукавки (чоловічої корсетки), паску, чобіт. Біла чоловіча сорочка з віками змінила свій вигляд: із довгої, до колін, на випуск, вона стала короткою, з вишитим коміром та манжетами на кінці рукавів; завжди заправляється в штани. Така сорочка має розріз посередині на грудях, із петельками для застіжок, які робляться з шовкового шнурка або стрічки. Інколи на сорочку надягають чоловічу корсетку, що нагадує жилетку, і підперезують поясом. Історично вона походить від козацького піджупанника. Щодо штанів, то з давніх-давен їх в Україні було два типи: вузькі штани та широкі шаровари. Вузькі штани шиються до паска і застібаються на гудзики, а шаровари підперізуються очкуром. Кожен з цих двох типів штанів відповідає певному типу сорочки: з вузькими штанами носять довгу сорочку навипуск, а до сорочки, що заправляється в штани, носять шаровари. Неодмінним елементом чоловічого одягу є також пояс – шовковий, вовняний або бавовняний, різного кольору, прикрашений довгими китицями. Поясами підперізували не тільки шаровари, але й верхній одяг – жупан, свиту, а іноді й кожух. Основним взуттям чоловіків є чорні чоботи, але в гірських мешканців поширені так звані моршенці, або ходаки: шкіряна підошва, кінці якої стягнені на нозі мотузком, ликом чи ремінцем.

Взимку і для чоловіків, і для жінок передбачений кожух вичинених овечих шкір. На теплішу ж погоду існує кілька варіантів верхнього одягу: свита – одяг з цупкого вовня-

ного матеріалу, часто пофарбована в яскравий колір, оздоблена вишивкою чи нашиттям, ще легший кептар – у гуцулів, а жупан – у Центральній Україні. Жупан походить від козацьких часів. Часом замість жупана можна зустріти кунтуш.

Доповнюють картину національного костюма головні убори та зачіска. Головний убір для чоловіка – це капелюх, солом'яний бриль, шапка або ж кучма (шапка з каракульчі).

Дівчатам прийнято ходити з непокритою головою, що, за народними уявленнями, є ознакою дівочої честі. Втративши честь, дівчина мусить покривати свою голову – звідси й назва "покритка". Також до дівочого національного костюма входить вінок, часто зі стрічками.

Заміжня жінка мусить вкривати голову хусткою, наміткою або ж очіпком. Головний убір жінки вважається найважливішою частиною її вбрання, тому способи, у які хустки чи намітки зав'язуються, дуже різноманітні та складні. На цьому зупинимось трохи докладніше.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Український одяг“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Звернення до своїх читачів

  • Народ – громада – родина народ

  • Небо прогнозує

  • Рослинний світ і погода

  • Чумацький шлях тобі вкаже путь (астрономія)

  • Громада

  • Як роблять укупі, не болить у пупі (громадська взаємодопомога)

  • Без вірного друга великая туга (види духовної спорідненості)

  • Родина

  • Як вагітній відмовиш, то й доля поцурається (передродові обряди)

  • Розтуляй ворота – шлях відкритий для дитя (родини)

  • Щоб дитина була гожа, як тая рожа (одвідки)

  • Казала вода, що святою була (зливки)

  • Найдорожча пісня – з якою мати колисала (роль колискової)

  • Як дівую, то й курей не годую (дошлюбне спілкування)

  • Піде параска, як її ласка (умовини)

  • Не потрібен і клад, якщо в хлопця з дівкою лад (заручини)

  • В понеділок на роботу, а в неділю на весілля (весільний поїзд і весільні чини)

  • Просили по дорозі, щоб ие були на порозі (запросини)

  • Непокрита голова – як ката без даху (покривання)

  • Старої любові й іржа me з'їсть (весільні ювілеї)

  • Пісня і без перцю дійде до серця (весільні пісні)

  • Смерть звістки не посилає (сповіщення)

  • Прощайте, рідні, будьте без мене не бідні (проща)

  • Померлого плачем не воскресиш (голосіння)

  • Молодий може вмерти, а старий мусить (похорон неодружених)

  • Праця як основа життя

  • Ой, снопе великий, золотом-зерном колос налитий (трудова обрядовість)

  • Де праця, там і пісня (весь рік трудовий у пісняк)

  • Весна ледачого не любить (веснянки)

  • Прийшов купало, так треба, щоб і гречка в землю упала (купальські пісні)

  • Хто в петрівку сіна не косить, той узимку в собаки їсти просить (петрівчані пісні)

  • Час відпочивати (дозвілля)

  • Не хочеться танцювати, так черевики просяться (вечорниці, досвітки)

  • Гуляй, доню, я тобі не бороню (колода: пісні, танки, ігри, гульбища, залицяння)

  • Нині гойки – завтра зойки (бешкети хлопців)

  • Ворожіння про шлюб

  • Ворожіння про те, чи молоді разом помруть

  • Природа в уявленнях Українця

  • Пошануй тварину раз, а вона тебе – десять раз (тварини, птахи, комахи)

  • Рідна домівка

  • Хата – як віночок, господиня – як квіточка (декоративне оздоблення кати)

  • Біля границі не годиться будувать світлиці (місце для нового будинку)

  • Будуєш під місяць уповні, то й у хаті буде повно (час закладин житла)

  • Кінець – ділу вінець (обряд "квітка")

  • Що їсть на сніданок українець?

  • Традиційні українські страви

  • Такий з нього їдець, як той горобець (режим і сезонність харчування)

  • Не сіки на головосіки! (харчові звичаї та заборони)

  • Народна медицина

  • Як хворий, то звертайся не до попа, а до знахаря (знахарі, ведуни)

  • Замовляння на здоров'я

  • Викачування хвороби на яйце

  • Молитвою хоч неситий будеш, та проте здоровий (роль молитви)

  • Український одяг
  • Бачили той сором люди, як без паску бігав (пояси)

  • Купи коралі, щоб женихи не пішли далі (жіночі прикраси)

  • Святі обереги

  • Хай стелиться вам доля рушниками (рушник)

  • Ліс і себе чистить, і людину наставляє (рослини)

  • Хліб і на ноги ставить (хліб)

  • Мова квітів і кольорів

  • Прислів'я на вітер не мовиться (приказки, прислів'я)

  • Добрим словом і мур проб'єш (побажання, примовляння)

  • Порахуй зорі, пοтім краплі в морі – тоді і вертайся (лічилки)

  • Народні свята та обряди календарного циклу

  • День святого Андрія Первозванного

  • День Пророка Наума

  • День Святого Спиридона

  • Гната

  • Різдво Христове

  • Водіння кози

  • Новий рік за старим стилем (день Василя)

  • Водохреще

  • День Івана Хрестителя

  • День Святого Власа

  • Масляна

  • День Преподобного Касіяна

  • День Сорока Святих Мучеників

  • Теплий Олекса

  • День Благовісника

  • Білий тиждень

  • Великдень

  • Поминальний тиждень

  • День Святого Миколи Чудотворця

  • Трійця

  • День Івана Купала (Різдво Предтечі)

  • День Святих Петра і Павла

  • Жнива

  • День Святої Мокрини

  • Свято Спаса (Преображення)

  • Третій спас

  • Воздвижения Хреста Господнього

  • День Святого Дмитра

  • Такий чарівний світ народної уяви

  • Згаяного часу й конем не доженеш (час)

  • Рік – не кінь: не підженеш, але й не зупиниш (рік)

  • Природа – то одному мати, а другому мачуха

  • Вогонь палить, а вода студить (природні явища)

  • Вітер

  • Барвінок – на вінок, а полин – на віник (рослини)

  • Кожна пташка свої пісні має (птахи)

  • Дятел

  • Заєць хоч і малий, та свою легенду носить (тварини)

  • Вовк

  • Людина – світ, ним править бог...

  • Оправ його хоч у рамп, а він все такий сампй (фізична природа людини)

  • Оце будівля: три соки та соломи трохи (житло, будівлі)

  • Що хата має, тим і приймає (предмети побуту)

  • Вік звікувати – не в гостях побувати (людське життя)

  • Демонологія

  • Домовик

  • Лісовик

  • Польовик

  • Відьма (чаклунка, чародійка, чарівниця, обавниця, потворниця)

  • Вовкулаки

  • Заложні мерці

  • Вій

  • Міфологія

  • Числобог

  • Стріча (доля)

  • Права, Ява, Нава

  • Купайло

  • Трибог

  • Мокоша

  • Сонник