Зливки (зливання, обливання, помити руки) – обряд очищення баби-повитухи й породіллі. По-перше, вважається, що породілля протягом 40 днів є нечистою, тому цього часу до це́ркви ходити їй не можна. По закінченні цього терміну вона має йти до церкви на виводини, молитву, щоб одержати благословіння. Пов'язаний обряд і з народною вірою в цілющу силу води.
Для виконання обряду баба (сьогодні непринципово, щоб саме вона) мусить налити в миску воду, покласти туди ягоди калини (щоб породілля була гарною та здоровою), зерна вівса та злити породіллі воду на руки. Потім, намочивши руку у воді, прикласти руку до обличчя породіллі, примовляючи: "Зливаю свою руку, а твою душу". На закінчення слід трохи води з ягодами злити за сорочку породіллі та всім присутнім жінкам, щоб у них ще народжувалися діти: хто хоче хлоп-
чика, тій кидають овес, а хто дівчинку – то калину. Обряд завершується гостиною та обдаруванням баби-повитухи.
Мусимо визнати, що раніше весь цей обряд був набагато складніший і серйозніший: для цього повитуха рано-вранці приносила непочатої води, до якої додавали вівса, хмелю, конопляного насіння, дубової тріски. На долівку клали сокиру (коли новонароджений був хлопчиком) або прядку (якщо немовля – дівчинка), породілля правою ногою ставала на сокиру та здіймала правицю, на яку баба лляла воду, з лівої ж руки породілля виливала трохи води. Далі руки міняли, проробляючи таку процедуру тричі, а відтак всі ці дії повторювала й повитуха.
Після обряду повитуха, породілля з немовлям на руках і всі присутні жінки тричі обходили довкола столу. Закінчувався обряд частуванням, під час якого породілля мусила сидіти на кожусі, розстеленому вовною догори, аби вберегтися від нечистої сили.
Не доспи, не доїж, а дитину постриж (пострижини)
Пострижини – відзначення річниці від дня народження дитини. На цей ювілей обов'язково запрошують хрещених батьків. Посеред хати на долівці простилають вовною догори кожух (як обереговий знак, символ добробуту), садять на нього хлопчика, батько на кожуха кидає трохи грошей, щоб дитина багата й щаслива була. Названий батько вистригає своєму похресникові трохи волосся навхрест. У гуцулів такий обряд називався обтинанням і проводився двічі: через місяць після народження (як знак прилучення дитини до роду) і в рік повноліття, символізуючи перехід підлітка до нового соціального стану.
У більш давні часи обтинання виконували сокирою, тепер для цього використовують ножиці.
Дівочий різновид пострижин – це обряд заплітання, урочисте плетення навхрест перших кісок. Для цього ритуалу батьки запрошують хрещену мати, яку після виконання обряду обдаровують.
Сьогодні здебільшого такі специфічні деталі мають місце зрідка. В основному дитині символічно зістригають пасмочко волосся або вистригають хрестик, часто вистригається трохи волосся з чотирьох боків; спереду, ззаду та з обох боків над вушками, що має оберегти дитину від злих сил з усіх боків. І відбувається це не обов'язково на річницю, а й у 3, 5 чи 7 років.
В особливо відданих старовинним віруванням і обрядам родинах пізніше, коли юнак обростає вусами чи борідкою, чиниться обряд першого гоління.
До сьогодні зберігся такий звичай: на день народження дитини її мати пече пироги. Вибравши найбільший з них і поставивши його сторч на маківку голови, тягне символічно дитину за вуха вгору, приказуючи, щоб наступного року вона виросла не менше, як на висоту пирога.
Власного імені не обирають, а у дарунок мають (ім'янаречення)
Чи не найбільш відповідальним після хрещення вважається звичай ім'янаречення. Це пов'язано з переконанням, що вдало обране ім'я має сприяти щастю та добробуту немовляти, саме воно визначатиме його долю.
Інколи кажуть: забути рідну культуру – все одно що втратити своє ім'я. Це непоправна, жахлива втрата.
Слов'яни "стали славними від славлення Богів" – так пояснюється етнонім (назва етносу, народу) у Велесовій книзі. Це загальне ім'я для багатьох сучасних націй, які походять від давніх слов'янських племен і народів. Недивно, отже, що серед власних імен слов'ян збереглося найбільше з основою на слав-: Святослав, Ярослав, Мирослав, Мстислав, В'ячеслав, Доброслав, Славомил, Славомир. Це також далеко не другорядний факт для з'ясування внутрішньої сутності слов'янства й слов'янського менталітету. Мабуть, друге місце за поширеністю посідають імена на бог- та род-: Богдан, Богуслав, Боголюб, Богомил, Богумир, Богород, Божеслав, Божидар, Божимир, Божич, Божко, Божен, Богусь, Родак, Родомир, Родослав, Родик, Родько, Благород, Домород, Живород. Бог і Рід – святі Для українця поняття...
Навіть у деяких сучасних українських прізвищах досі чуємо відгомін давніх ще язичницьких імен богів та свят: Велес, Волос, Леляк, Русаль, Перун, Керечуц, Дажбогович, Віщун, Чортулинець, Ворожко, Дідух та ін. Нині вже нікого не дивує, що типовими стали грецькі, латинські, єврейські імена, трохи рідше скандинавські. Стало вважатися нормальним явищем, що людина не має жодного уявлення про те, що ж означає її власне ім'я. Ніби ми замість імен носимо порядковий номер, який для нас не має ніякого значення...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Казала вода, що святою була (зливки)“ на сторінці 1. Приємного читання.
