Поховальні голосіння (тужіння, плачі, заведини, приказування, причитування, йойкання) є чи не найхарактернішими з родинно-обрядових жанрів. Первісно голосіння мали характер магічного замовляння. Вони були невід'ємним атрибутом обряду "переходу" з цього світу до іншого, чужого, заселеного ворожими духами.
Вірили, що душа покійного кружляє навколо тіла, чує й бачить усе, що відбувається навколо. Аби уберегти її від усього злого в момент переходу й не нашкодити їй (а заодно й собі), необхідно було голосити.
Отже, голосіння – це імпровізаційні співи-рецитації, виконувані жінками під час поховання чи поминання покійника, що покликані оплакати покійного, висловити за ним жаль, а також полегшити біль близьких у момент вічної розлуки. Голосить не лише рідні померлого. Цей обряд виконується професійними голосільнидями, які сплітають традиційні мотиви зі своїми власними музично-поетичними імпровізаціями. Оплакати небіжчика також важливо, як і відповідним чином його спорядити на той світ, витримати всі інші обряди.
Якби в мене сестри були,
Вони б мене обтужили,
Вони б мене обтужили,
В золотий гріб положили....
Голосіння мають вільну речитативну будову, в них часто використовуються тавтології, повтори одного чи кількох слів на початку чи в кінці вірша. Мова завжди звернена до особи померлого. Кістяк будь-якого голосіння – це досить визначене коло усталених мотивів:
• пробуджування покійника; запитання, чи хто його не образив; прохання встати подивитися на рідних, "промовити хоч словечко";
• докори, що покійний осиротив родину, покинув діточок та кохану дружину; докори предкам, які "переманили" небіжчика до себе, прохання до них доглянути за ним;
• величання, померлого найкращими епітетами, пестливими словами, перерахування його добрих справ;
• опис гробу як підземної хати без вікон і дверей, куди "вітер не віє та сонце не гріє";
• для неодружених – зображення обрядового одруження після смерті;
• прохання передати вітання своїм знайомим і рідним на тому світі;
• опис похорону як виряджання покійника в далеку дорогу, незнану країну, звідки немає вороття;
• зображення мертвих птахами, які відлітають у вирій чи є посланцями-зв'язковими між світами;
• звернення до птахів і тварин, чи не бачили вони де покійного, чи не звелів він щось передати – того, що не встиг сказати за життя;
• персоніфікація долі як окремої невблаганної істоти; нарікання, що тепер родина померлого буде безпорадною перед людською кривдою, не дасть собі ради з господарством;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Померлого плачем не воскресиш (голосіння)“ на сторінці 1. Приємного читання.
