Смерть звістки не посилає (сповіщення)

Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу

Раніше, коли вмирала людина, на вікна хати, де лежав небіжчик, вивішували білі хустки чи перемітки. Це мало бути знаком для всіх родичів та односельців. Серед українців Карпат було прийнято розкладати перед хатою покійного велике вогнище, гуцули ж у такому випадку сурмили у трембіти – далеко лунали їх сумні голоси над безмежними полонинами...

Сьогодні навряд чи хто буде вивішувати хустки у місті, хоча подекуди в селах це активно практикують, але ритуал сповіщення, нехай і за допомогою надбаннів сучасності (телефона, наприклад, або ж телеграми), має місце повсюдно. Усіх рідних, близьких, знайомих, сусідів і приятелів обов'язково повідомляють про смерть того, з ким вони або були в тісних стосунках, або зрідка якимось чином перетиналися в житті, аби кожен з них міг провести в останню путь небіжчика, зайвий раз згадати, що доброго він зробив у своєму житті, чим прислужився людям, і таким чином вшанувати його пам'ять.

Смерть позначається на поведінці всіх близьких до померлого. Життя цього часу уповільнюється й затихає, бо не можна ані гучно розмовляти, ані виконувати роботи, що викликає якийсь галас. Усі заплановані святкування (дні народження, весіллятощо) відкладаються. На селі не годиться вивозити гній, садити капусту чи підсипати яйця під квочку, бо "все це завмре". З цієї ж причини з двору небіжчика забирають вулики та все насіння, а з хати намагаються винести й кота, бо якщо той стрибне через покійного, останній перетвориться на упиря.

Особливо делікатно слід ставитися до душі померлого: якщо в хаті літає муха, не можна її вбивати, бо не виключено, що саме вона і є його душею; забороняється пити воду в хаті небіжчика, адже її могла пити душа; коли хтось хоче сісти на лаву, мусить подмухати на неї, аби не розчавити душу покійного.

Де мруть, там і плачуть (передпохорон)

На час похорону дівчата, за народним звичаєм, повинні розпустити волосся, чоловіки – ходити без головних уборів. Коли приходять до хати небіжчика, читають "Отче наш", цілують покійному руку (крім неодружених, бо в них тоді не буде дітей). Прийнято вітатися не традиційним "Добрий день", а іншою формулою – "Здорові будьте". Цікаво, що колись односельці, які приходили прощатися з небіжчиком, клали йому натруди гроші, щоб він міг перевезти їх на той світ (де вони напевно згодяться), а потім уже віталися з ріднею. У гуцульських селах до хати померлого сходилися зі свічками, влаштовуючи там моління, а молодь неподалік виконувала ігри, щоб розігнати тугу навкруги. Ці архаїчні "ігри при мерці" генетично пов'язані зі згаданими давньо-слов'янськими тризнами (буквально: боротьба, змагання). Вони нагадували звичайні молодіжні забави, спрямовані на те, аби "зробити веселість між людьми, бо тоді й домашнім стає легше на серці". Щодо ігор із мерцем, то їхня природа остаточно не з'ясована, хоч вони явно тяжіють до культу предків...

Небіжчиків готують до поховання за усталеними звичаями. Спершу слід "омити" душу: перед померлим ставлять жбан з водою, в якому, за повір'ями, купається душа, перш ніж відлетіти на той світ. Такий жбан має стояти 40 днів – стільки, скільки душа прощається з тілом. Потім померлого обмивають і вбирають у новий одяг: літніх – в одяг переважно темних кольорів, молодих дівчат – у спідниці синього, зеленого та жовтого кольорів, що в народі здавна вважаються жалобними.

З жінок знімають усі прикраси, літніх пов'язують хусткою або вдягають намітку. Чоловіків ховають без головних уборів, але бажано класти у труну шапку чи капелюха. В багатьох місцях України померлому одягають панчохи, зшиті з легкої тканини. З цього приводу навіть здавна побутує прислів'я: "Скільки не роби, то все рівно босим поховають". Натомість переважно в західних районах покійного обов'язково взувають у жовті або чорні чоботи. У труну нічого не можна класти металевого, крім мідного хреста, оскільки наші пращури вірили, ніби невзутий попече ноги, як перелітатиме через "огненну ріку".

До речі, наші пращури надавали особливого значення тому, як людина померла – спокійно чи в агонії. Якщо вона вмирала тяжко, це був знак того, що покійник за життя знався з нечистою силою, а отже, міг заподіяти шкоди живим. Аби запобігти цьому, існували різноманітні магічні дії: в одному випадку знімали з даху й ламали коника, аби дати можливість душі покинути тіло, в іншому –; просвердлювали черінь печі, у третьому – спалювали заслонку, в четвертому – дзвонили у дзвони. У руки тяжко вмираючого вставляли запалену свічку, освячену на Стрітення або у Великий четвер, а очі затуляли монетами (якщо б Він на когось подивився, той би помер). Але й цього вважалося замало. Тому й на похоронах "наглих" мерців дотримувалися оберегової символіки: вбивали їм у груди осиковий кілок, кололи тіло шилом, посипали очі чи могилу маком, завалювали її камінням або сміттям.

Зрозуміло, подібні дії відійшли далеко в минуле. Стан агонії пояснюється зазвичай тяжкістю хвороби тощо, але аж ніяк не наявністю диявольського в людині.

Колись небіжчика після обмивання клали на лаву, підстеливши під нього кожух, тепер кладуть у труну, обов'язково ногами до дверей: чоловіків праворуч від них, а жінок ліворуч. Звичай ставити труну на стіл з'явився порівняно недавно, але суть його аналогічна: покійник має поспілкуватися з домашніми божествами та попрощатися з ними.

Віддавна так повелося (і багато хто дотримується цього, в основному на селі), що весь час, поки небіжчик перебуває в хаті, біля нього чатують родичі чи старенькі сусіди, які співають побожних пісень або розповідають про померлого. Небіжчика також прийнято одспівати. Перед тим як священик має прийти, по кутах хати навхрест бажано покласти по калачу зі свічками (після виголошення "вічної пам'яті" свічки гасять). .


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Смерть звістки не посилає (сповіщення)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Звернення до своїх читачів

  • Народ – громада – родина народ

  • Небо прогнозує

  • Рослинний світ і погода

  • Чумацький шлях тобі вкаже путь (астрономія)

  • Громада

  • Як роблять укупі, не болить у пупі (громадська взаємодопомога)

  • Без вірного друга великая туга (види духовної спорідненості)

  • Родина

  • Як вагітній відмовиш, то й доля поцурається (передродові обряди)

  • Розтуляй ворота – шлях відкритий для дитя (родини)

  • Щоб дитина була гожа, як тая рожа (одвідки)

  • Казала вода, що святою була (зливки)

  • Найдорожча пісня – з якою мати колисала (роль колискової)

  • Як дівую, то й курей не годую (дошлюбне спілкування)

  • Піде параска, як її ласка (умовини)

  • Не потрібен і клад, якщо в хлопця з дівкою лад (заручини)

  • В понеділок на роботу, а в неділю на весілля (весільний поїзд і весільні чини)

  • Просили по дорозі, щоб ие були на порозі (запросини)

  • Непокрита голова – як ката без даху (покривання)

  • Старої любові й іржа me з'їсть (весільні ювілеї)

  • Пісня і без перцю дійде до серця (весільні пісні)

  • Смерть звістки не посилає (сповіщення)
  • Прощайте, рідні, будьте без мене не бідні (проща)

  • Померлого плачем не воскресиш (голосіння)

  • Молодий може вмерти, а старий мусить (похорон неодружених)

  • Праця як основа життя

  • Ой, снопе великий, золотом-зерном колос налитий (трудова обрядовість)

  • Де праця, там і пісня (весь рік трудовий у пісняк)

  • Весна ледачого не любить (веснянки)

  • Прийшов купало, так треба, щоб і гречка в землю упала (купальські пісні)

  • Хто в петрівку сіна не косить, той узимку в собаки їсти просить (петрівчані пісні)

  • Час відпочивати (дозвілля)

  • Не хочеться танцювати, так черевики просяться (вечорниці, досвітки)

  • Гуляй, доню, я тобі не бороню (колода: пісні, танки, ігри, гульбища, залицяння)

  • Нині гойки – завтра зойки (бешкети хлопців)

  • Ворожіння про шлюб

  • Ворожіння про те, чи молоді разом помруть

  • Природа в уявленнях Українця

  • Пошануй тварину раз, а вона тебе – десять раз (тварини, птахи, комахи)

  • Рідна домівка

  • Хата – як віночок, господиня – як квіточка (декоративне оздоблення кати)

  • Біля границі не годиться будувать світлиці (місце для нового будинку)

  • Будуєш під місяць уповні, то й у хаті буде повно (час закладин житла)

  • Кінець – ділу вінець (обряд "квітка")

  • Що їсть на сніданок українець?

  • Традиційні українські страви

  • Такий з нього їдець, як той горобець (режим і сезонність харчування)

  • Не сіки на головосіки! (харчові звичаї та заборони)

  • Народна медицина

  • Як хворий, то звертайся не до попа, а до знахаря (знахарі, ведуни)

  • Замовляння на здоров'я

  • Викачування хвороби на яйце

  • Молитвою хоч неситий будеш, та проте здоровий (роль молитви)

  • Український одяг

  • Бачили той сором люди, як без паску бігав (пояси)

  • Купи коралі, щоб женихи не пішли далі (жіночі прикраси)

  • Святі обереги

  • Хай стелиться вам доля рушниками (рушник)

  • Ліс і себе чистить, і людину наставляє (рослини)

  • Хліб і на ноги ставить (хліб)

  • Мова квітів і кольорів

  • Прислів'я на вітер не мовиться (приказки, прислів'я)

  • Добрим словом і мур проб'єш (побажання, примовляння)

  • Порахуй зорі, пοтім краплі в морі – тоді і вертайся (лічилки)

  • Народні свята та обряди календарного циклу

  • День святого Андрія Первозванного

  • День Пророка Наума

  • День Святого Спиридона

  • Гната

  • Різдво Христове

  • Водіння кози

  • Новий рік за старим стилем (день Василя)

  • Водохреще

  • День Івана Хрестителя

  • День Святого Власа

  • Масляна

  • День Преподобного Касіяна

  • День Сорока Святих Мучеників

  • Теплий Олекса

  • День Благовісника

  • Білий тиждень

  • Великдень

  • Поминальний тиждень

  • День Святого Миколи Чудотворця

  • Трійця

  • День Івана Купала (Різдво Предтечі)

  • День Святих Петра і Павла

  • Жнива

  • День Святої Мокрини

  • Свято Спаса (Преображення)

  • Третій спас

  • Воздвижения Хреста Господнього

  • День Святого Дмитра

  • Такий чарівний світ народної уяви

  • Згаяного часу й конем не доженеш (час)

  • Рік – не кінь: не підженеш, але й не зупиниш (рік)

  • Природа – то одному мати, а другому мачуха

  • Вогонь палить, а вода студить (природні явища)

  • Вітер

  • Барвінок – на вінок, а полин – на віник (рослини)

  • Кожна пташка свої пісні має (птахи)

  • Дятел

  • Заєць хоч і малий, та свою легенду носить (тварини)

  • Вовк

  • Людина – світ, ним править бог...

  • Оправ його хоч у рамп, а він все такий сампй (фізична природа людини)

  • Оце будівля: три соки та соломи трохи (житло, будівлі)

  • Що хата має, тим і приймає (предмети побуту)

  • Вік звікувати – не в гостях побувати (людське життя)

  • Демонологія

  • Домовик

  • Лісовик

  • Польовик

  • Відьма (чаклунка, чародійка, чарівниця, обавниця, потворниця)

  • Вовкулаки

  • Заложні мерці

  • Вій

  • Міфологія

  • Числобог

  • Стріча (доля)

  • Права, Ява, Нава

  • Купайло

  • Трибог

  • Мокоша

  • Сонник