25 грудня – День святого Спиридона. За легендою, жив колись чоловік на ім'я Спиридон, який зовсім не боявся
відьом. Гарний був – дівчата за ним бігали, аж тини ламали. І одна відьма серед шанувальниць була – теж намагалася звернути на себе його увагу. Він же – ні та годі! Тож вона пообіцяла його вночі задушити.
Коли настала ніч, відьма прийшла, аби виконати свою обіцянку. Спиридон не спав, почув її кроки, і як скочила вона в подобі кішки йому на груди – він її за хвіст схопив і об землю вдарив. Загинула зла відьма.
Ранком громада мертву відьму знайшла та як годиться поховала. Інші ж відьми вирішили помститися Спиридонова – розірвати його на шматки. Коли настала ніч, Спиридон відправився на могилу й заліз на хрест, аби простежити, щоб убита відьма не встала з могили. Відьми-месниці кинулися шукати парубка в домі, аж його нема. На хресті ж вони його побачити не могли. От ходять вони навколо могили, не бачать Спиридона, а вбита відьма промовляє: "Він сидить на моєму хресті, а я встати не можу".
Щоб визначитися, як дістати Спиридона, відьми полетіли до самого Києва по мудру київську відьму. Київська відьма порадила зібрати дванадцять недопалків свічок та спалити хрест, на якому парубок сидів. Запалили хрест. Спиридон бачить уже, що непереливки йому, і почав просити Бога: "Господи, укороти ніч хоча б трішечки, щоб хрест не встиг згоріти до сходу сонця, а то ж мене смерть спіткає!" Як тільки він це проказав, заспівали півні – відьми й розбіглися хто куди, а сам Спиридон залишився живий.
Отже, цей день знаменує поворот сонця на літо, а зими – на мороз. Саме із цього дня люди вже серйозно беруться до підготовки до Різдвяних свят.
Новий Рік
Це одне з найбільш таємничих, урочистих і "родинних" свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду.
За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі Європи, у Фінляндії. Звичний транспорт для Діда
Мороза – запряжені в сани олені. Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії. Легенда дуже красиво описує Лапландію: води там покриті срібним льодом, а на небі замість сонця – прекрасні зорі. Проте це тільки одна з легенд. А ось трошки історії.
На думку дослідників, справжній Дід Мороз мешкав на березі Середземного моря. Наприкінці III століття в Лінії, біля кордону із сучасною Турцією, жив парубок на ім'я Ніколаус. Він мав духовне звання й був шанований людьми за доброту, прагнення допомогти бідним і знедоленим. Саме за ці заслуги його й вважають святим. Цей святий не тільки намагався зарадити біді ближнього, але й знаходив і повертав додому викрадених дітей. Похований Ніколаус у соборному храмі в місті Мірра, що в Італії. Місцеві жителі до сьогодні вшановують останки цього святого.
Коли європейські переселенці оселилися в Америці, вони принесли на континент і свої традиції, легенди, перекази, і серед них – традицію вшанування святого Ніколауса. А Санта Клаус – не що інше як святий Ніколаус (пригадайте наше свято святого Миколи, що припадає на 19 грудня). А в 1822 році в Америці було видано книгу "Прихід святого Миколи". Автор Клеменс Мур розповідає про надзвичайну й таємничу зустріч хлопчика та святого Миколи напередодні Різдва. Дослідники схильні вважати саме цей рік – рік виходу книги у світ – роком народження Діда Мороза. Зараз Дід Мороз має дуже багато імен, зокрема узбецький Дід Мороз – Кербобо, якутський – Дід Дил, алтайський – Соок-Таадак, калмицький – Зул, фінський – Йоулупкі, італійський – Баббо Натале, німецький – Вайнахтсман, казахський – Колотун Ага, критський – святйй Василь, датський – Юлетомте, румунський – Мош Даріле тощо.
Деякі діди морози мають помічників. Наш – Снігуроньку, австрійський – Крампуса, якутський – дівчину Харчаану, бельгійський – Чорного Пірата, а фінський Йоулупкі з'являється до дітлахів у супроводі симпатичних гномиків.
Виглядати Дід Мороз може теж по-різному, і залежить це не тільки від погодних умов кожної конкретної країни. Наприклад, польський святий Микола схожий на єпископа – має червону вбрання й митру на голові. Російський Дід Мороз одягнений у довгу шубу блакитного кольору, підперезану червоним поясом. У руках дідусь обов'язково має прикрашену палицю. Француз одягнений у куртку червоного кольору, облямовану білим хутром, червоні штани й гостроверху шапинку. Фінський Йоулупкі має довге волосся, одягнений у червоне та має високу конусоподібну шапинку, яку можна помітити ще здалеку. Швейцарці мають аж двох дідів морозів: один – зігнутий дідуган із величезним носом – Юлтомтен, другий – карлик Юлніссаар. Іспанський Олентцеро одягнений у національний одяг, до того ж завжди має при собі пляшку доброго вина. Монгольський Дід Мороз схожий на пастуха: на ньому волохата шуба та велика лисяча шапка, біля пояса – табакерка, кремінь. У руках він тримає кнут. Діти Німеччини, Польщі й Голландії переконані, що в приготовлених для святкових подарунків шкарпетках обов'язково треба залишити трохи сіна або якийсь овоч – для втомленого дідового скакуна.
Отже, новорічне свято бере свій початок ще з часів найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У найкоротший день первісні люди, напевно, лякалися, що сонце може зникнути назавжди – "померти", і тому вони запалювали вогнища, факели, вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил для відродження.
Неможливо визначити, який народ почав святкувати зустріч Нового року першим, оскільки цей день святкується всіма народами нашої планети з давніх часів. Але до кожного народу Новий рік приходить "у свій час", відповідно до традицій, звичаїв, легенд цього народу, пов'язаних із місцем проживання, історичною долею та ін. Але все ж таки пальму першості у справі святкування Нового року деякі вчені віддають китайцям, які свого часу започаткували традицію привітання одне одного святковими листівками. Первинні листівки містили лише ім'я того, хто їх вручав, на них не було ні привітань, ні побажань. До речі самій святковій листівці вже понад тисячу років.
Слов'яни за стародавніх часів ушановували бога вишень Керніса – навесні на вишневих гілках запалювали святкові свічки. Цю традицію в слов'ян запозичили німці – вони охоче вирощували вишневі дерева в кадках, а під час зустрічі Нового року прикрашали їх.
Давні єгиптяни святкували Новий рік улітку, коли розливався Ніл – священна ріка, давні греки – 22 червня, стародавні германці вважали настанням Нового року початок листопада – перші зимові морози давали знак збиратися разом і святкувати. Давні римляни святкували Новий рік то 1 березня, то 1 січня. Зарадив "святковому непорозумінню" імператор Гай Юлій Цезар: він увів традицію святкувати Новий рік 1 січня. Саме Давньому Риму ми завдячуємо чудовою та приємною традицією дарувати одне одному подарунки. Якщо вірити легенді, то найпершими у світі новорічними подарунками були гілки лавра. Вони віщували удачу та щастя наступного року.
В Ефіопії святкують Новий рік після закінчення періоду дощів, 11 вересня. Напередодні свята обов'язковим є ритуальне купання в річці – очищення перед початком нового року (пригадайте слов'янське Водохрище). Цього ж дня ефіопи змагаються в стрибках через вогнище (нагадує наше свято Івана Купала).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „День Святого Спиридона“ на сторінці 1. Приємного читання.
