Не сіки на головосіки! (харчові звичаї та заборони)

Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу

Бабина каша – страва на яйцях і маслі, що її за звичаєм готує баба-повитуха та приносить на хрестини у горщику. Всі присутні торгуються за право розбити горщик. Найвищу ціну мусить дати хрещений батько дитини. Йому й дістається горщик з кашею, якого він, піднявши високо над столом, розбиває об ріг так, щоб черепки й каша лишилися на столі. Іноді горщик розбивають качалкою для тіста, тоді каша лягає на стіл горбочком. Зрізавши верхню засмажену шкуринку та поставивши на неї чарку горілки або варенухи, кум подає все це породіллі з побажанням здоров'я їй та дитині. Кожен із гостей на хрестинах бере собі грудочку каші, а молоді жінки ще й черепок. Це має забезпечити молодому подружжю продовження роду. Роздача каші супроводжується приказкою: "Роди, Боже, жито-пшеницю, а в запічку – дітей копицю".

Подекуди цей звичай зберігся в дещо трансформованому вигляді: готує кашу не баба, а господиня дому або старша жінка з родини; кашу купують, а не розбивають, тощо.

Видів обрядової їжі в Україні чи не найбільше у світі. Давайте пригадаємо хоч деякі з них.

Шишки – весільне обрядове печиво, що його випікають із коровайного тіста. Розкачують смугу тіста й роблять з одного боку насічки, зубці. Потім стрічку згортають, перевертають зубцями догори й "підперізують" качалочкою з тіста. Це і є шишки. Виготовляють їх і в інший спосіб – маленькими плетінками на зразок колачиків, у формі пташок чи булочок. Шишками оздоблюють коровай і лежень; їх дарують під час застілля гостей, яким не вистачило короваю, коровайниць; ними запрошують на весілля.

Коровай – обрядовий хліб, поширений серед багатьох слов'янських народів. Але для української обрядової традиції коровай як символ має особливе значення, використовується у численних обрядових діях і вирізняється багатоманітністю варіантів. Коровай як обрядовий атрибут має глибокі традиції.

У давньоруській літературі нерідко зустрічаються згадки про цю ритуальну язичницьку страву, що засуджувалась офіційними церковними колами. Однак висока престижність короваю як обрядового хліба сприяла стійкості цього елемента культури й навіть зміцненню його символічного статусу.

Особливе значення коровай має в українському весіллі. Відсутність короваю означає неповноцінність обряду, а людина, яка з бідності, сирітства чи якихось інших причин позбавлена весільного короваю, одержувала прізвисько (а то й прізвище) Безкоровайний.

Недарма про людей, наділених особливим почуттям власної гідності, кажуть: "Сидить, мов коровай на весіллі". Весільний коровай випікають із найкращих сортів борошна, із розчинного тіста на маслі, яйцях.

Зверху його оздоблюють виробами з тіста: шишками, голубками, жайворонками, качечками, квіточками, колосками тощо. Крім того, коровай прикрашають зеленню барвінку, ягодами або цвітом калини, червоними стрічками, подекуди – гілками плодових дерев, оплетеними тістом, пов'язують червоним рушником.

До короваю шанобливо ставляться від початку його виготовлення найбільш поважними жінками-коровайницями й до розподілу старшим дружкою в кінці весільного застілля й роздачі "на мир Божий". Ще й досі при виготовленні короваю дотримуються звичаїв, що йдуть з глибокої, сивої давнини.

Посадивши коровай у піч, коровайниці піднімають до стелі діжу, танцюють з нею, співаючи величальних пісень. Навіть вода, якою коровайниці миють від тіста руки, набуває особливого значення. Вони символічно вмивають нею всіх присутніх на обряді, цілуються навхрест, а потім, співаючи, воду виливають під родюче дерево: щоб вишеньки розвивались, щоб дітоньки любувались.

Коровай як символ завершення аграрного року випікають й на обжинки; разом із обжинковим снопом вія є одним із найважливіших атрибутів свята врожаю.

Веря – весільний обрядовий хліб, різновид колача, лежня. Слугує він здебільшого для обміну між весільними родинами: молодий привозить верч для тещі, а молода – для свекрухи. Форма його овальна, яків лежня, однак прикрасами зверху він оздоблюється рідко.

Дивень виробляють найчастіше з плетінки втроє чи вчетверо, а потім її краї з'єднують, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашають очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, а зверху чіпляють так звану квітку з жита, калини, квітів (живих або штучних). У деяких районах взагалі не випікають хлібинку, а обмежуються гілочками, запеченими на спеціальних рогачиках і прикрашеними стрічками, квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через дивень молода дивиться на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Коли печуть дивень, загадують про те, яке буде в молодих майбутнє подружнє життя. Якщо дивень удається, то й життя має бути щасливим. Садячи його у піч, примовляють: "Світи, жар, у печі ясно, печись, дивень, красно: гостям – на велике диво, молодим– на щастя, на долю, на свою родину. Печись, дивень, не схились, не пригори, молодим серця та й не зсуши!"

Калач – обрядовий хліб. На весіллях, крім короваю, печуть й інше печиво, серед якого калач посідає не останнє місце. Виготовляють його із вчиненого тіста, як правило, плетеним з трьох-чотирьох качалочок. Калачі часто випікають завернуті у великий овал, нерідко з діркою посередині. Роблять і маленькі калачі розміром з кулак – для обдарування під час застілля, для почесних батьків, для обміну між родами тощо. У тих районах, де випікають коровай, калачі мають допоміжні, менш престижні функції: ними обмінюються роди, маленькими калачами запрошують на весілля; великі дарують на перезві.

Лежень – весільний обрядовий хліб, різновид колача. Проте лежень роблять завжди овальним і великим – як із плетінки, так і з цілої довгастої хлібини. Зверху, подібно до короваю, прикрашають оздобами з тіста. Ділять його на другий день весілля, а доти він лежить на столі перед молодими, чекаючи своєї долі (звідти, мабуть, і його назва).

У деяких районах Полісся лежень – це назва різдвяного хліба, що лежить на столі протягом усіх святок аж до Водохрещі.

У цілому ж коровай, дивень, колач, лежень і верч виконують подібні функції, різняться за формою та районом поширення.

Жайворонки (сороки) – печиво, що випікають на свято Сорока святих (19 березня). Господиня робить у цей день 40 книшиків, колачиків, бубликів або булочок, схожих за формою на пташок. Для цього з маленького шматочка тіста роблять качалочку, зав'язують її вузликом, розплескують кінці, наче гребінчик і хвостик, та запікають. Цих жайворонків їдять протягом дня, причому обов'язково діти (як свої, так і чужі). Тому вони ходять по хатах, і їх пригощають жайворонками.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Не сіки на головосіки! (харчові звичаї та заборони)“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Звернення до своїх читачів

  • Народ – громада – родина народ

  • Небо прогнозує

  • Рослинний світ і погода

  • Чумацький шлях тобі вкаже путь (астрономія)

  • Громада

  • Як роблять укупі, не болить у пупі (громадська взаємодопомога)

  • Без вірного друга великая туга (види духовної спорідненості)

  • Родина

  • Як вагітній відмовиш, то й доля поцурається (передродові обряди)

  • Розтуляй ворота – шлях відкритий для дитя (родини)

  • Щоб дитина була гожа, як тая рожа (одвідки)

  • Казала вода, що святою була (зливки)

  • Найдорожча пісня – з якою мати колисала (роль колискової)

  • Як дівую, то й курей не годую (дошлюбне спілкування)

  • Піде параска, як її ласка (умовини)

  • Не потрібен і клад, якщо в хлопця з дівкою лад (заручини)

  • В понеділок на роботу, а в неділю на весілля (весільний поїзд і весільні чини)

  • Просили по дорозі, щоб ие були на порозі (запросини)

  • Непокрита голова – як ката без даху (покривання)

  • Старої любові й іржа me з'їсть (весільні ювілеї)

  • Пісня і без перцю дійде до серця (весільні пісні)

  • Смерть звістки не посилає (сповіщення)

  • Прощайте, рідні, будьте без мене не бідні (проща)

  • Померлого плачем не воскресиш (голосіння)

  • Молодий може вмерти, а старий мусить (похорон неодружених)

  • Праця як основа життя

  • Ой, снопе великий, золотом-зерном колос налитий (трудова обрядовість)

  • Де праця, там і пісня (весь рік трудовий у пісняк)

  • Весна ледачого не любить (веснянки)

  • Прийшов купало, так треба, щоб і гречка в землю упала (купальські пісні)

  • Хто в петрівку сіна не косить, той узимку в собаки їсти просить (петрівчані пісні)

  • Час відпочивати (дозвілля)

  • Не хочеться танцювати, так черевики просяться (вечорниці, досвітки)

  • Гуляй, доню, я тобі не бороню (колода: пісні, танки, ігри, гульбища, залицяння)

  • Нині гойки – завтра зойки (бешкети хлопців)

  • Ворожіння про шлюб

  • Ворожіння про те, чи молоді разом помруть

  • Природа в уявленнях Українця

  • Пошануй тварину раз, а вона тебе – десять раз (тварини, птахи, комахи)

  • Рідна домівка

  • Хата – як віночок, господиня – як квіточка (декоративне оздоблення кати)

  • Біля границі не годиться будувать світлиці (місце для нового будинку)

  • Будуєш під місяць уповні, то й у хаті буде повно (час закладин житла)

  • Кінець – ділу вінець (обряд "квітка")

  • Що їсть на сніданок українець?

  • Традиційні українські страви

  • Такий з нього їдець, як той горобець (режим і сезонність харчування)

  • Не сіки на головосіки! (харчові звичаї та заборони)
  • Народна медицина

  • Як хворий, то звертайся не до попа, а до знахаря (знахарі, ведуни)

  • Замовляння на здоров'я

  • Викачування хвороби на яйце

  • Молитвою хоч неситий будеш, та проте здоровий (роль молитви)

  • Український одяг

  • Бачили той сором люди, як без паску бігав (пояси)

  • Купи коралі, щоб женихи не пішли далі (жіночі прикраси)

  • Святі обереги

  • Хай стелиться вам доля рушниками (рушник)

  • Ліс і себе чистить, і людину наставляє (рослини)

  • Хліб і на ноги ставить (хліб)

  • Мова квітів і кольорів

  • Прислів'я на вітер не мовиться (приказки, прислів'я)

  • Добрим словом і мур проб'єш (побажання, примовляння)

  • Порахуй зорі, пοтім краплі в морі – тоді і вертайся (лічилки)

  • Народні свята та обряди календарного циклу

  • День святого Андрія Первозванного

  • День Пророка Наума

  • День Святого Спиридона

  • Гната

  • Різдво Христове

  • Водіння кози

  • Новий рік за старим стилем (день Василя)

  • Водохреще

  • День Івана Хрестителя

  • День Святого Власа

  • Масляна

  • День Преподобного Касіяна

  • День Сорока Святих Мучеників

  • Теплий Олекса

  • День Благовісника

  • Білий тиждень

  • Великдень

  • Поминальний тиждень

  • День Святого Миколи Чудотворця

  • Трійця

  • День Івана Купала (Різдво Предтечі)

  • День Святих Петра і Павла

  • Жнива

  • День Святої Мокрини

  • Свято Спаса (Преображення)

  • Третій спас

  • Воздвижения Хреста Господнього

  • День Святого Дмитра

  • Такий чарівний світ народної уяви

  • Згаяного часу й конем не доженеш (час)

  • Рік – не кінь: не підженеш, але й не зупиниш (рік)

  • Природа – то одному мати, а другому мачуха

  • Вогонь палить, а вода студить (природні явища)

  • Вітер

  • Барвінок – на вінок, а полин – на віник (рослини)

  • Кожна пташка свої пісні має (птахи)

  • Дятел

  • Заєць хоч і малий, та свою легенду носить (тварини)

  • Вовк

  • Людина – світ, ним править бог...

  • Оправ його хоч у рамп, а він все такий сампй (фізична природа людини)

  • Оце будівля: три соки та соломи трохи (житло, будівлі)

  • Що хата має, тим і приймає (предмети побуту)

  • Вік звікувати – не в гостях побувати (людське життя)

  • Демонологія

  • Домовик

  • Лісовик

  • Польовик

  • Відьма (чаклунка, чародійка, чарівниця, обавниця, потворниця)

  • Вовкулаки

  • Заложні мерці

  • Вій

  • Міфологія

  • Числобог

  • Стріча (доля)

  • Права, Ява, Нава

  • Купайло

  • Трибог

  • Мокоша

  • Сонник