Покривання – найбільш драматичний і сентиментальний весільний обряд, тому зрідка хто з дівчат не розчулюється й не плаче. Він символізує перехід молодої до заміжнього стану, і в цей момент, мабуть, найгостріше відчувається ця зміна в житті.
Покривання розпочинається розподілом короваю. Ритуали розподілу весільного хліба та спільного його з'їдання молодими символізує створення нової сім'ї. Цікаво, що коли вони кусають коровай, то кожен намагається вхопити більшого шматка: вважається, що переможець у цьому маленькому змаганні " головуватиме" в родинних стосунках, а отже, визначатиме характер подальшого спільного життя.
Молоду садять на діжу (сьогодні – частіше просто на стільця), брат або дружка розплітають їй косу. Раніше було прийнято мастити її волосся маслом чи медом. Подекуди молодий здійснював втинання коси: посадовивши наречену собі на коліна, відрізував косу ножицями. На Гуцульщині ж під кінець вечері молоду кликали до комори, при цьому музики грали сумну мелодію. Як тільки молодий чув звуки скрипки, він забігав до комори й зубами перекушував шварку, що тримала бовтиці (металеві прикраси) в косах молодої; тоді й розсипався весь пишний головний убір гуцульської княгині.
Відтепер вона мала заплітати дві коси, закручувати їх у кружок на кибалку або кичку, вдягати очіпок, а зверху вив'язувати перемітку чи хустку.
Сьогодні здебільшого обмежуються звичайним розплітанням коси, після чого молоду покривають очіпком або ж хусткою. За ритуалом, вона має двічі її зривати та тільки на третій раз коритися долі. Від цього моменту вона переходить у стан жінки з відповідними нормами поведінки. Вони підкреслюються вбранням: заміжня жінка збирає волосся у жмут та запинається хусткою чи вдягає очіпка. Але сьогодні виходити поміж люди без нього вважається непристойним лише на селі, та лише в деяких куточках нашої країни.
Обряд покривання є останнім, що виконується в домі нареченої. Після нього молодий забирає молоду до свого дому, а разом і її посаг. Але все частіше цей обряд здійснюється прямо на весіллі, де б воно не відбувалося, але, як правило, наприкінці.
Закінчується весілля рядженням. Весільні гості перевдягаються, з музикою йдуть селом, випрошують, а то й крадуть курей, гусей, роблять складчину та продовжують весе-
лощі в домі батьків молодого. Часто батьків молодих саджають у візок і везуть зі співом і танком вулицею, аби "поріднилися" .
Доморгались, доки не побрались (післявесільні обряди)
Післявесільні обряди повинні зміцнити зв'язок між родинами молодих і полегшити адаптацію молодої в чужому домі. Через день-два молодий кличе гостей на "пропій". Або ж у першу після весілля неділю справляють "великі пироги" (молода сама має пекти їх і разом з чоловіком везти до своїх батьків).
На Поділлі такі відвідини називаються розхідним борщем, а в гуцулів – мінами: батько молодої повинен віддати, що "мінив" (обіцяв) дати їй у придане під час сватання та заручин. Із цього приводу влаштовується гостина.
Завершальний післявесільний обряд – калачини – останній акорд весілля, що супроводжується співами й танцями. Через місяць після весілля молодий купує калачі та напої (подарунки, гостину), запрошує весільних батьків і гостей, щоб "запити" своє господарство. За звичаєм, молоді висловлюють подяку своїм батькам, батьки у свою чергу чимось обдаровують молоде подружжя.
Усе частіше на сучасних весіллях народна обрядовість відходить на останній план, мають місце індивідуальні весільні сценарії. Це в основному гучне застілля з незначним використанням усталених весільних атрибутів: вінків, рушників, квіток, короваю тощо. Щодо хліба, то ним і дотепер освячуються найважливіші обрядові дії: запрошення на весілля, виряджання наречених до шлюбу та їх зустріч, обдарування гостей тощо.
Основний акцент у вечірці припадає на церемонію реєстрації шлюбу, яку намагаються влаштовувати якомога урочистіше, з використанням традиційних обрядів,.
Проте останнім часом інтерес людей до традиційної весільної обрядовості пожвавлюється. Зростає й кількість вінчань, як один із проявів відродження духовності.
Старої любові й іржа me з'їсть (весільні ювілеї)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Непокрита голова – як ката без даху (покривання)“ на сторінці 1. Приємного читання.
