Хто забуває минуле, той не вартий майбутнього.
В усіх народів світу в тому чи іншому вигляді існує повір'я: той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми та Богом. Він блукає світом, немов якийсь блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристанища, бо він загублений для свого народу.
У нашого українського народу існує повір'я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, які стають вовкулаками. Вовкулака – це завжди понурий, завжди чимось незадоволений чоловік; в день святого Юрія він перекидається вовком, бігає разом з іншими звірами лісом і "має лише опасок на своїй довгій кудлатій шиї; а в день зимового Миколи він знову перекидається чоловіком. Вовкулака, коли він в людській постаті, до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає..."
Хто забуває минуле, той не вартий майбутнього – справедливість цього вислову перевірена часом. Непросто зрозуміти те, до чого не був причетний, що сам не бачив і не відчував. Але неможливо пробачити сучасному українцю небажання осягнути цей багатющий шар народної культури. Прикро, коли народ забуває свої духовні традиції, народні звичаї, моральні засади. Як зберегти і передати нащадкам усі ті найкращі надбання національної культури, що були виплекані протягом століть українським народом? Що треба зробити сьогодні, аби й завтра лунала народна пісня, не всихало життєдайне джерело народної мудрості та творчості? Які зусилля докласти, щоб молодь не цуралася національного спадку, щоб не шукала на Заході собі ідеалів?
Я, ця книга, саме й покликана нагадати вам, українці мої, хто ви є насправді. Я розповім багато цікавого й повчального, лише перегорніть першу сторінку – і ви поринете у дивовижний, загадковий, майже казковий світ українського життя...
Ніхто з вас особисто ніколи не замислювався, що означає бути українцем? Це сприймається як даність: людина народжується, зростає, формується; спочатку усвідомлює себе живою істотою, потім членом родини, потім – колективу. І в якийсь момент, через ті чи інші обставини, усвідомлює свою приналежність до певного етносу – народу. І від того, як вона поставиться до цього факту, залежить її майбутнє: можна байдуже сприйняти це та одразу забути, поставивши над усе якісь щоденні нагальні потреби та буденний клопіт; можна відверто виявити своє невдоволення безліччю проблем, що стоять перед молодою Україною, та, бідкаючись на те, як тобі не пощастило з вітчизною, податися десь-інде, полюючи за кращою долею; а можна зробити душевне зусилля та пережити це саме своїм їством: зупинитись, зацікавитись, замислитись.
Сподіваюся, що мій перший розділ "Народ – громада – родина" змусить вас замислитись щодо своєї приналежності до певного народу та зацікавитись його досвідом, накопиченим протягом довгих століть. Сучасний читач, певно, звик послуговуватися телевізійними погодними прогнозами, підраховувати щось на калькуляторі, читати розумні й серйозні книжки з астрономії. А я можу навчити вас вгадувати по численних прикметах, яка погода буде наступної днини, читати небо та знати народні назви сузір'їв, вимірювати відстань за допомогою бриля? Хочете дізнатись про різні способи народної лічби тощо? Тоді читайте підрозділ "Народ".
Я переконана, що ви, мої читачі, люди виховані та знаєте про такі речі: поважні члени громади завжди сидять, молоді ж можуть і постояти; старших не прийнято переривати, вагітній жінці слід поступатися місцем, у церкву не можна заходити в капелюсі, хліб не можна кидати на підлогу, даної обіцянки не можна відцуратися й т. ін. і т. п. Так-так, про це ви чули, вам розповідали ще в дитинстві. Проте, хто й де вичитав чи куди записав ці правила? Громадська мудрість – ось джерело цих неписаних законів, звичаєве право – ось їх умовний звід. Я впевнена, що для вас теж важлива громадська думка, вона так чи інакше впливає на поведінку й думки, а отже дізнатись про це докладніше ви можете в підрозділі "Громада". Цікаво буде вам дізнатись і про певні звичаї наших предків, що обіймаються поняттям "звичаєве право", проте, на жаль, давно забуті або побутують лише в окремих куточках нашої країни. Або ж про цілком чи частково збережені сьогодні звичаї кумівства, побратимства та приймацтва, а також такі необхідні часом види громадської взаємодопомоги.
Пропоную вам ознайомитись і з підрозділом "Родина", що має на меті ще раз нагадати про центральне місце родини в духовному житті українця та допомогти усвідомити зв'язок цих нерозривних понять: родина, громада, народ.
Найбільший розділ має назву "Український побут". У ньому я спробувала осягнути неосяжне – складний і багатошаровий світ українського національного буття.
Сімейне життя українця завжди супроводжується різноманітними обрядами та ритуалами, що відбивають певні стани життя людини та знаменують черговий етап розвитку родини: народження дитини, її повноліття, утворення сім'ї, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім'ї тощо. Основні елементи сімейної обрядовості – родильні, весільні та поховальні обряди. Крім них, у сім'ї нерідко відзначаються події менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва й дівоцтва, повноліття тощо. Цікаво, що родинна обрядовість найбільше зберегла від того всього, що було близьке нашим пращурам.
Ви, можливо, не раз спостерігали таємничий обряд хрестин чи навіть брали в ньому участь в ролі хрещеного батька (матері) і вже напевно не раз весело погуляли на чиємусь весіллі чи, навпаки, були змушені впустити в серце жаль і смуток через смерть близької людини. Отже, вам не чужі всі прояви людської душі на певному відрізку її життєвого шляху. Тому раджу звернутись до підрозділу "Життєвий шлях українця", присвяченому: 1) надзвичайно цікавим передродовим, родильним і післяродовим обрядам, що певною мірою визначають майбутнє людини; 2) урочистій весільній драмі, що супроводжується музикою, співами, танцями, іграми, жартами; 3) системі обрядових дій і ритуальних норм поведінки під час похорону. У цьому ж підрозділі ви знайдете приклади колискових, весільних пісень і голосінь, що теж є невід'ємними атрибутами родинної обрядовості.
Праця посідала й посідає центральне місце в житті працелюбного українського народу. Але нашим гідним надбанням є прагнення перетворити навіть буденну одноманітну працю, важкий тягар фізичної напруги на свято, уміння оспівати труд, піднести його до рівня Божого дару та "оздобити" у яскраві пісні, звичаї та обряди. Опис свята першої борозни, проводів на полонину, звичаю вшанування першого снопа та інших обрядів містить підрозділ "Праця". Захопливою справою, сподіваюся, буде для вас й відстеження трудового року у численних народних піснях: колядках, щедрівках, веснянках, русальних, царинних, купальських, петрівчаних, жниварських і обжинкових.
Один з найпрацьовитіших народів у світі, український народ вміє й весело, із запалом розважитись. На жаль, міське населення здебільшого втратило смак до справжніх національних розваг, проте на селі ще вміють з розмахом погуляти. Якщо бажаєте дізнатись про те, які ж види дозвілля, крім Інтернету та відвідування кінопалаців і дискотек побутують серед народу, то вам варто ознайомитись із підрозділом " Дозвілля", у якому містяться зразки справжніх витворів народного мистецтва – жартівливих пісень.
Шкода, але ми стали справжніми снобами, відмежувавшись від природи своїми ж знаннями про неї. Ми вже не жахаємося грози, не гинемо тотально від непізнаних хвороб, не віримо у прикмети; проте ми переконані, що самі владні впливати на врожай і свою долю, тому нам не потрібно захищатися від майже цілком зрозумілого та такого звичного сьогодні навколишнього світу. Ми можемо піти до бібліотеки та, віднайти найдетальнішу інформацію про спосіб Життя та повадки конкретної тварини або певну квітку, розклавши її на маточки та тичинки. Та хіба знайдеш там дивну легенду про квітку папороті, що цвіте лише один раз на рік і дарує вміння відшукувати скарби? Хіба прочитаєш про надзвичайну здатність маку захищати від нечистої сили? Або про те, що треба робити, коли над хатою кряче ворон, аби він не навіщував смерті? Чи про те, що в подобі миші запросто можна зустріти відьму й т. ін.? А як знайти спільну мову з природою, щоб вона жорстоко не помстилася тобі за безжалісне винищення її багатств? Про це та інше йдеться в підрозділі "Природа". Прочитавши його, ви переконаєтеся, що, якими б темпами не просувалася вперед урбанізація, намагаючись із корінням вирвати з душі людини любов до природи, її все одно буде захоплювати перший сніг, зачаровувати пташиний спів, будуть бентежити весняні струмки та бруньки, вабити до себе море та узбережжя, безмежні луки та ліси. Адже українець, як ніхто інший, закоханий у природу...
Хата для українця завжди була не лише місцем мешкання, але й святинею, у яку вкладали душу. Виконуючи численні обряди й ритуали, наділяючи магічними властивостями кути, двері та вікна, усі речі, що знаходяться в хаті, та всі події, що в ній відбуваються, українець забезпечує затишне й радісне життя у власній оселі. На жаль, сьогодні неповністю дотримуються всіх тих звичаїв і обрядів, аніж коли люди жили ясніше та простіше, коли кожна річ мала своє місце й виконувала свою функцію, і коли не було нічого зайвого й безглуздого. Сьогодення грішить нагромадженням незліченної кількості речей, що у нас асоціюються з комфортом і добробутом, проте втрачає важливі деталі тих самобутніх обрядів і звичаїв, що саме й покликані забезпечити цей добробут і затишок. Підрозділ "Житло" не загубив ані крихти з безцінного народного досвіду. Читаючи його, ви дізнаєтеся не лише про вигляд традиційної української хати, ро́ль печі в ній та вирішального впливу червоного кута, дверей і вікон, але й про те, коли слід розпочинати роботи з будівництва, на яких місцях у жодному разі не можна ставити будинка, щоб не накликати нещастя, якими є етапи його будівництва та яким чином слід провести входини, аби у вашому помешканні назавжди оселились злагода та статок.
Такий собі народний "фен-шуй" обов'язково станеться вам у нагоді вашим дітям.
Не можна пекти хліб вагітній (бо "нечиста"); вийнявши хлібину з печі, знову садовити її туди (бо дитина буде "завертати", тобто будуть важкими пологи); лаятися над пасками (бо Бога гнівиш); читати за їжею книжки (бо з'їси свій розум і пам'ять) тощо; що слід зробити, коли збігло молоко – про це читайте у підрозділі "Що їсть на сніданок українець?". Тут містяться не лише заборони та поради щодо приготування їжі та її вживання, але й подається опис традиційної національної кухні та наводяться приклади обрядових страв. Ви зможете також поповнити свої кулінарні знання кількома смачними українськими рецептами.
Сьогодні має місце спалах захоплення народною медициною, лікуватись різними відварами трав та настоянками стало навіть модно. І це, мабуть, справедливо, адже природа не робить помилок. Про сутність народної медицини, про те, хто такі знахарі, про цілющу силу численних народних замовлянь і роль молитви як засобу лікування йдеться у підрозділі "Народна медицина", де принагідно наведені приклади різного роду замовлянь і кілька молитов.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Звернення до своїх читачів“ на сторінці 1. Приємного читання.
