Охоче беручи уроки у грецьких риторів, римляни дуже скоро познайомилися з грецькою філологією. А справжній інтерес до цієї науки у римлян пробудив Кратет із Малла, який 168 р. до н.е. прибув у Рим у складі пер- гамського посольства і затримався там. Але першим римським філологом, у прямому значенні цього слова, став Луцій Елій Преконін Стилон з Лану- вія, відомий на межі II -1 ст. до н.е. вчитель риторики. Він займався коментарями комедій Плавта, Законів XII таблиць, вивчав старовинні жрецькі книги. Вигнаний згодом на о. Родос, він познайомився там з александрійським філологом Діонісієм, учнем Аристарха Самофракійського, який створив граматику грецької мови. Вірогідно, під його впливом Стилон написав латинську граматику. Під впливом філософії стоїків він захопився також модними в елліністичному світі етимологічними дослідженнями: виводив, наприклад, слово "templum" (храм, святилище) від "theor" (зберігати, захищати), a "miles" (воїн) за принципом протилежності, від "тоllіса" (легкість, слабкість), бо воїн не мав нічого спільного з м'якістю.
Гай Саллюстій
Поряд із філологічною критикою текстів стародавніх авторів у Римі виник інтерес до власне літературної критики та історії літератури. Літературною полемікою проникнуті дидактична поема Акція "Дидаскаліка", створена у формі діалогу і присвячена історії грецької та римської драми, а також історико-літературні поеми Порція Ліципа і Волкація Седигіта. В поемі "Про поетів" Седигіт на основі естетичних критеріїв встановлює канонічну ієрархію римських комедіографів: Цецилія, Плавта, Невія, Ліцинія, Атилія, Теренція, Турпилія, Трабея, Ланувія та Еннія. На жаль, ці поеми не дійшли до нас.
Значний внесок у розвиток римської філології Марка Теренція Варрона, автора понад 500 книг. Найвідоміша з них "Дев'ять книг наук" - величезний енциклопедичний звід свідчень із граматики і риторики, арифметики та астрономії, музики та медицини, архітектури та мистецтва тощо.
Крім того, він написав "Старожитності людські і божі" (звід давніх римських звичаїв і традицій, релігійних, державних і приватних), "Морський щоденник" (посібник для моряків), "Про сільське господарство" (організація рабовласницької економіки у багатому помісті), "Про громадянські права" (юридичні настанови), "Про філософію" (філософські роздуми), "Образи" (біографії 700 знаменитих греків і римлян, згруповані в 50 розділах: "Царі", "Полководці", "Мудреці" тощо).
Досить багато зробив Варрон і для розвитку латинської мови та літератури. До нас дійшли 5 книг "Про латинську мову", але він видав також праці "Про походження латинської мови", "Про поетів", "Про комедії Плавта". Писав він ще й так звані меніппові сатири на різноманітні теми - наслідування поета-кініка II ст. до н.е. Меніппа з Гадари ("Байі", "Шістдесятирічний").
Продовжувачем його філологічних пошуків стали Сантра, автор трактату "Про давність слів"; лінгвіст Гавій Басе; відомий літературний критик Септим Мецій Парпа; граматист і ритор Марк Антоній Гніфон, учитель Цезаря. Вперше назвав себе філологом Луцій Атей Претекстат, граматик, друг Саллюстія.
Період нестабільності, незахищеності людини в державі не міг не вплинути на філософські погляди римлян. Незважаючи на заборону займатися філософією і формальне вигнання з Рима грецьких філософів, інтерес до філософії зростав, особливо наприкінці Пунічних війн. Поширеними філософськими школами були академіки, стоїки, епікурейці
Приладдя для письма
Академік Карнеад вражав аудиторію своїми вправними риторичними прийомами, доводячи з однаковою переконливістю діаметрально протилежні положення. Із філософів-стоїків великою популярністю користувався Панецій з о. Родос, друг і вчитель Сципіона. Особливо популярним у бурхливі десятиріччя став Епікур, який вчив "жити непомітно". Кількість епікурейців постійно зростала, а популяризаторами епікурейства стали Гай Амафіній, Рабірій, Філодем із Гадари, Сирон та інші. Два останніх прибули в Італію після перетворення їхньої рідної Сирії в римську провінцію. В диспутах із ними брали участь Вергілій та Горацій.
Найповніше вираження римський епікуреїзм знайшов у філософській поемі "Про природу речей" Тита Лукреція Кара (близько 98 - 54 pp. до н.е.).
Про життя Лукреція відомо дуже мало. Свою поему він присвятив претору Гаю Меммію, звертаючись до нього як до рівного. Можливо, тому, що він належав до вищих верств, хоча дехто схильний вважати його людиною демократичного походження. Християнський письменник IV - V ст. н.е. Ієронім говорив, що від вживання любовного напою Лукрецій втратив глузд, що писав свою поему лише в ті моменти, коли приходив до тями, і життя завершив самогубством. Проте в поемі немає ніяких слідів хворобливої свідомості, версія ця належить, напевно, до пізніх часів і вигадана суперниками Лукреція. У легкій, доступній для широких кіл читачів формі Лукрецій зумів розкрити у поемі найскладніші філософські проблеми.
Визнаючи за основу всього існуючого у світі матерію, Лукрецій зазначав, що з матерії все виростає і все живе нею. Підтримуючи і розвиваючи вчення Епікура і Демокріта про атоми, він підкреслював, що атоми - первинне утворення матерії - вічні, незмінні, неподільні, а тому не піддаються руйнуванню і різняться між собою лише формою. Багатоманітні явища природи постають внаслідок різного поєднання і зчеплення атомів, які, змінюючи своє положення, змінюють природу. Атоми перебувають у стані невпинного руху, просторового переміщення. Всесвіт безмежний. Заперечуючи існування душі як якогось нематеріального явища, Лукрецій все ж допускав поняття духу чи розуму, проте лише як функції людського тіла, заявляючи, що "дух і душа мають тілесну природу". Особливо рішуче він виступав проти реакційного, ідеалістичного вчення про безсмертя душі Дух і душа людини народжуються і помирають разом з тілом. Тому смерть - неминучий кінець існування.
Рішуче й різко критикував Лукрецій релігійні уявлення, вбачаючи в релігії перешкоду науковому прогресові Так само рішуче він засуджував вади тогочасного римського суспільства. Украй негативно Лукрецій висловлювався про тих, хто використовував політичну боротьбу для особистого збагачення.
Ідеал Лукреція - мудрець, який пізнав закони життя і природи, звільнився від забобонів, не піддається тривогам і насолоджується своїм душевним спокоєм. Сам Лукрецій віддає перевагу життю первісного суспільства, хоча не є песимістом. Повага до природи, віра в її невичерпні сили поєднується в нього з апологією людського розуму, який проникає в найглибші таємниці світобудови і є джерелом істинної мудрості. В цьому - сила оптимізму Лукреція.
Цицерон. І ст. до н.е.
Поема "Про природу речей" - видатний твір світової літератури, вона продовжує вражати глибиною думки і не раз була джерелом творчого натхнення для нащадків.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА“ на сторінці 2. Приємного читання.
