РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

Культура Античності

Аппій Клавдій Цек (Сліпий)

давнішим прикладом римського ораторського мистецтва вважалася промова Аппія Клавдія Цека в сенаті, в якій відкидалися мирні пропозиції Пірра, але соціальна дійсність наклала свій відбиток на римську риторику. Ораторське мистецтво розвивалося на шкоду простоті, щирості і правдивості. Наприклад, у судовому красномовстві юридична істина відступала на задній план. Оратор турбувався не про те, щоб його позиція була істинною, а про те, щоб вона здавалася правдоподібною. Звичайним прийомом політичних промов була інвектива: політичні суперники виставлялися в поганому світлі, оратори користувалися різними чутками й плітками, вони грали на легковірності і навіть на забобонності своїх слухачів.

Красномовство відігравало значну роль у суспільному житті. Цицерон зазначав: "Є два мистецтва, які можуть поставити людину на найвищий щабель пошани: одне - це мистецтво полководця, інше - мистецтво доброго оратора" [За Мурену, 14. 30]. Ораторське мистецтво наприкінці Республіки тісно пов'язувалося з життям. Свій зміст воно черпало з римських державних і приватних відносин. Незважаючи на деяку штучність, воно набирало такої форми, яка була доступна більшості. В цю епоху воно мало до певної міри народний характер.

Роль риторики не можна зводити лише до мистецтва складання промов. Елементи риторики зустрічаються в різних публіцистичних творах того часу, в римській історіографії, художній літературі та в римському праві. Ораторське мистецтво сприяло розвитку і вдосконаленню латинської мови, оскільки велике значення надавалося правильності і точності висловлювань, а також пластичності, витонченості і звучанню промови.

Видатним оратором пізньореспубліканського часу можна вважати Гая Гракха. Цицерон, засуджуючи його політичні погляди, визнавав виняткові ораторські здібності Гая: "У красномовстві йому не було рівних" [Брут, 33, 125].

Наприкінці II - на початку І ст. до н.е. прославився Марк Антоній, дід майбутнього тріумвіра, консул 99 р. до н.е., вбитий 87 р. до н.е. маріанцями, та Луцій Ліципій Красс. А в першій половині І ст. до н.е. в римському ораторському мистецтві поширилися такі напрямки, як азіанізм і аттицизм. Перший виник у Малій Азії зразу ж після смерті Олександра Македонського. Його характерними рисами були манірність, пристрасть до зовнішніх афектів, патетичність і високопарність. Аттицизм був протилежним

Гай Гракх

Марк Туллій Цицерон

Марк Туллій Цицерон

напрямком. Його прихильники наполягали на поверненні до простоти, лаконізму і ясності старих афінських ораторів. З відомих римських ораторів до першого напрямку належав Квінт Гортензій Гортал (114-50 pp. до н.е.), один із головних суперників Цицерона. А до ораторів аттичного напрямку належали Гай Юлій Цезар і Марк Юній Брут.

Видатним політичним діячем кінця Республіки був Марк Туллій Цицерон, який відіграв виняткову роль у розвитку римської культури і риторики. Його праці ще за життя визнавалися зразками латинської прози, а його листування - зразком епістолярного стилю. Він здобув визнання завдяки судовим промовам; політичні виступи закріпили за ним славу кращого оратора. У перший період своєї діяльності Цицерон перебував під впливом азіанізму, але вплив елліністичних учителів і вивчення кращих зразків грецького ораторського мистецтва допомогли йому звільнитися від крайнощів азіанського стилю і поєднати його елементи з аттицизмом. Він став прибічником патетичного красномовства, коли оратор різними прийомами впливав на почуття слухачів.

Аргументація Цицерона мала на меті переконати в справедливості своєї думки. Він допускав перебільшення, інколи спотворював хід подій, користувався неперевіреними чутками. Інвектива (побудова різних звинувачень) стала одним із суттєвих прийомів Цицерона. Тому Веррес у "Верринах", Катиліна в "Катилінаріях" і Антоній у "Філіппіках" - не реальні діячі епохи, а образи, створені звинуваченням і політичним суперником.

Промови Цицерона привертали велику кількість слухачів, з якими оратор рахувався. Досягненням своїх промов він вважав силу-силенну слів і думок. Але подекуди його промовам часто не вистачало лаконізму, нерідко він повторювався або вихваляв сам себе.

Однак у цілому його трактати ("Брут", "Оратор") та промови сприяли популяризації грецької та римської риторики, елліністичних філософських систем, латинської мови тощо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА
  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря