Самостійну галузь художньої творчості представляла мозаїка – мистецтво поєднання в картинах чи орнаментах кусочків мармуру і скла.
Після втрати Грецією незалежності мистецтво красномовства, не знаходячи застосування у політичному житті, здавалося, повинно було втратити своє значення. Проте цього не сталося. Витіснене із політичної сфери, воно знайшло своє пристанище у школах риторики. Коли неможливо стало полемізувати з живими суперниками, не заборонялося дискутувати з мертвими; про це свідчить збережена на папірусі промова ПсевдоЛептина, де той заперечував аргументи давно померлого Демосфена з теми, що давно уже втратила свою актуальність. Тепер можна було взяти
Жіночий портрет із Фаюма
будь-яку видуману тематику, історичну або судову, і на цьому штучному матеріалі тренуватися у красномовстві. Таким чином можна було і копіювати старих грецьких ораторів, особливо у похвальних промовах. Так, копіюючи промови Горгія і Полікрата Афінського, Гегесій із Магнесії написав хвальбу о. Родос, а Гермесіанакт - похвалу Афінам.
В останні десятиліття еллінізму риторика знову набула практичного значення: довелося відстоювати інтереси грецького населення провінцій перед римським сенатом або ж закликати греків до боротьби з Римом.
Збереглося мало пам'яток ораторського мистецтва, але для всіх них характерний пишномовний, вишуканий стиль, названий пізніше "азіанізмом", оскільки багато ораторів походило з Малої Азії. Одні з них захоплювалися довгими, ритмічно поділеними періодами, вишуканими і пишними зворотами, інші - услід за Гегесієм - любили промови пафосні, що декламувалися із завиваннями, як іронічно писав Цицерон.
Як у красномовстві, так і в інших культурних сферах у період Античності, не втрачався принцип змагальності. Так, ще Олександр Македонський на шляху свого переможного війська неодноразово влаштовував спортивні і музичні змагання. Перший раз це було в єгипетському Мемфесі (Квінт Курцій Руф. III, 1,4), а вдруге - у давній столиці Фінікії, в Тирі (там само, III, 1,6). Відзначаючи свою перемогу над індами, він провів також музичні і гімнастичні змагання на березі Перської затоки (там само, VI, 2,3).
Приблизно із середини II ст. до н.е. в риториці, як і в декоративному мистецтві, посилилася реакція проти безперестанного захоплення патетикою, ритмікою, вишуканою лексикою. Все виразніше проявлялися тенденції до стилю холодного, зваженого, раціонального, названого аттичним. На межі II-I ст. до н.е. на Родосі діяла риторська школа, що намагалася пом'якшити пафос "азіанізму". Прихильники аттичного стилю брали за зразок промови великих афінських ораторів IV ст. до н.е., закликали повернутися і до самого аттичного діалекту. Саме ці тенденції отримали повну підтримку римських ораторів в останні роки Республіки і перші роки Імперії.
Таким чином, елліністична культура в цілому і її самостійні види зокрема були закономірним етапом у розвитку світової культури і важливим рубежем у становленні єдиної світової цивілізації.
Лев. Мозаїка з Дафнії
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО“ на сторінці 3. Приємного читання.
