Афродіта Мілоська
Пергамський вівтар
120 м, на якому зображені останні хвилини грандіозної битви богів і гігантів за владу над світом і людьми. Доля титанів визначена, боги торжествують перемогу. Гіганти зображені як неповноцінні істоти і тому мають загинути, а влада над світом повинна належати по праву прекрасним і сильним людиноподібним богам Олімпу. Автор відновлює в скульптурі міфологічний пласт про перемогу грецьких богів - уособлення цивілізованого начала - над неповноцінними страховиськами - уособленням варварства.
Родоська школа була представлена Лісиппом (друга половина IV ст. до н.е.) і його учнями. Лісипп індивідуалізував мистецтво, відкривши еру грецького портретного мистецтва. Із скульптурних творів Лісиппа великою популярністю користувалися мармурові і бронзові статуї Олександра Македонського і композиція, яка зображувала битву при Граніку. За наказом царя було вилито з міді в натуральний зріст 25 вершників, супутників Олександра, які загинули при Граніку. З інших творів Лісиппа відомі колосальна статуя Геракла, який сидить на скелі, статуї Зевса і Посейдона. Як і будь-який еллінський майстер Лісипп різьбив богів. За свідченням Павсанія, йому належать скульптури муз, мідна статуя Ерота. Ми можемо припустити, що зображення бога кохання було тією самою скульптурою Ерота з луком, римська копія якого нам добре відома.
Лісипп мав багато учнів, які розвивали принципи заснованої ним Сікіонськоі школи: образ сильного й атлетичного чоловіка, правителя або його сатрапа з владним поглядом і величезною силою волі (статуя "Елліністичний правитель").
Елліністичні майстри показували не лише вік людини, але й намагалися передати риси її характеру, настрій, почуття. Тепер кам'яні обличчя правителів виражали не лише строгість
Лаокоон і його сини
Фарнезький бик
або "божественну" гордовитість, але й моральну напругу, хвилювання за підданих, смуток, журбу. Скульптори намагалися схвилювати глядача, вразити трагізмом образу.
Серед шедеврів родоської школи - знаменита скульптурна група "Лаокоон і його сини" (І ст. до н.е., скульптори Агесандр, Афінодор і Палідор), яка зображувала у муках смерть троянського жерця та його синів від укусів змій (епізод Троянської війни), а також багатофігурна група "Фарнезький бик" (II ст. до н.е., скульптори Аполлоній і Тавриск), на якій показана страта злої цариці Дірки синами Антіопи. Прагнення до величного і колосального знайшло свій вираз у родоській статуї бога Сонця (Геліоса) заввишки 34 м, відомій під іменем "Родоського колоса", вилитій з бронзи учнем Лісиппа, майстром Харесомсом з Лінда в 276 р. до н.е. Виготовляли статую 12 років і витратили не менше 300 талантів. Вона прикрашала родоський порт, служила маяком і була зруйнована внаслідок землетрусу (227 або 220 р. до н.е.). Через декілька років руїни колоса були зібрані і на 900 верблюдах переправлені в Сирію, де їх переплавили на метал.
Серед інших шедеврів елліністичної епохи до нас дійшли скульптури Аполлона Бельведерського, Венери Мілоськоі, Венери Капітолійськог, Венери Медині, "Перемоги", в яких відчувається прекрасне знання людського тіла і любов до нього у творців цих пам'ятників. Щодо скульптури Венери Мілоської, то вона стала відома всьому світу з 8 квітня 1820 р., коли грецький селянин Ергос Кедротас виявив античну статую на своїй земельній ділянці.
Великих успіхів досягло також мистецтво різьблення на камені. Чудовим зразком його є так звана "Камея Гонзаг" (III ст. до н.е.), що зображує профіль голови царя Птолемея II і цариці Арсиної.
Аполлон Бельведерський
Свого роду малою скульптурою були невеликі зображення з обпаленої глини (теракота), що показували простих громадян, побутові сценки, які дуже любили жителі елліністичних міст, до того ж вони випускалися у великій кількості, були дешевими і доступними широким верствам населення. Одним із центрів масового виробництва теракот було беотійське місто Танагра, тому їх досить часто називають танагрськими теракотами.
Реалістичні риси, властиві грецькій скульптурі IV ст. до н.е., характерні також і для живопису. Найтиповішим серед художників-живописців епохи еллінізму був Апеллес з Колофона (кінець IV ст. до н.е.), який прославився своїми портретами Олександра. Найбільше захоплення і здивування у цих портретах викликали надзвичайно тонке моделювання фігур і реалістичність зображення. Розповідають, що при вигляді намальованого коня Олександра справжні коні іржали, приймаючи зображення за справжнього скакуна. Серед інших робіт Апеллеса виділяється малюнок Афродіти Анадгомени, яка виходить з води після купання. Робота була настільки досконалою (особливо зображення волосся богині), що наступні покоління художників нічого не могли додати до неї. Характерними рисами творчості Апеллеса були: правильність малюнка, модуляція фігур, психологічна точність передачі характерів і душевних страждань, колоритність і яскравість фарб. Крім особистої обдарованості і талановитості, художник досконалістю своїх картин зобов'язаний також удосконаленню гами фарб. Так звана енкаустика, мистецтво особливим чином готувати і накладати на матеріал воскові фарби, отримала в його творчості подальший розвиток.
Значний інтерес становлять фаюмські портрети невідомих художників. Вони намальовані на дерев'яних дошках і вражають різноманіттям фарб і майстерністю передачі виразу обличчя.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО“ на сторінці 2. Приємного читання.
