Феофраст
насіння, різні види рослин, сорти природних і штучних добрив, облаштування гребель і загат, описав різні види сільськогосподарських знарядь праці. На жаль, до нас дійшли лише уривки з його ботанічних і зоологічних праць. Зате зберігся трактат "Про етичні характери", в якому описуються типи людських характерів (честолюбних, забобонних, хвалькуватих і т.п.).
Значних успіхів досягла елліністична медицина, яка використала досягнення вивчення анатомії в Єгипті, досвід і знання, накопичені в Єгипті і Вавилоні.
Гіппократ один із перших поклав початок клінічній медицині: хворі повинні були лежати і приймати ліки під постійним наглядом лікаря (Пліній Старший. Природна історія, XXIX).
Методи лікування постійно оновлювалися. Геронік із Селібрії у Фракії став застосовувати масажну терапію, визначив деякі принципи дієтетики, увів у практику лікувальну гімнастику. У IV ст. до н.е. Діокл із Каріста рішуче відстоював ідею залежності стану здоров'я людини від гігієни тіла, від дієти і вміння правильно чергувати роботу і відпочинок. Придворний лікар Селевка І Ерасистрат із Кеоса заклав основи теорії кровообігу, досліджував систему кровоносних судин, анатомію серця, увів різницю між нервами, що управляють почуттями, і нервами, що управляють рухами (сухожиллями).
Хоча з розвитком медицини посилювалася її спеціалізація, про окремі її галузі відомо мало. Початками педіатрії були поради і вказівки акушерам. Власне лікарі не мали доступу до жінок, тому ті так часто помирали, особливо при пологах. Нам відомо приклад, що свідчить про роль жінок в акушерстві. Афінянка Агнодіка вивчала медицину у Герофіла в Александрії, але вимушена була при цьому носити чоловічу одежу. Гірше того, вона постригла собі волосся, що для грецької дівчини вважалося символом безчестя. Коли вона здобула достатньо знань і досвід лікарської справи, то сама взялася лікувати хвору жінку. Та, думаючи, що перед нею лікар-чоловік, відмовилася, і лише тоді, коли Агнодіка зняла з себе одежу, та дозволила оглянути її і лікувати. Хвора виздоровіла, але таємниця Агнодіки стала відомою іншим лікарям і ті подали на неї скаргу. Проте жінки міста дружно атакували суддів і ті винесли рішення про дозвіл жінкам займатися медициною. Разом з тим історія античної медицини не зберегла більше жодного імені жінки - лікаря.
Збереглася в античні часи і народна медицина: лікування травами, знахарство, віра в цілющі властивості води (джерело у Патрах у святилищі Деметри) тощо.
Поєднання грецької медичної теорії і практики з давньосхідним досвідом знайшло яскраве
Птолемей II Філадельф
вираження в александрійській медичній школі, що користувалася підтримкою єгипетських царів, особливо хворобливого Птолемея Філадельфа, який шукав "життєвий еліксир" і дозволяв анатомувати трупи злочинців. На чолі цієї школи стояв Герофіл (кінець IV - перша половина III ст. до н.е.), який вивчав органи людського тіла, намагаючись визначити їхню взаємодію і, таким чином, створити описову анатомію людини. Будучи прекрасним лікарем-практиком, він уточнив методи діагностики, надавав великого значення лікам. Іншим видатним медиком був Брасистрат з Кеоса, який працював частково в Александрії, частково у державі Селевка і був просто блискучим хірургом. Вони з Герофілом зробили такі серйозні відкриття, як вивчення кровообігу, наявність нервової системи, встановлення різниці між рухомими і чуттєвими центрами, які були забуті і знову відкриті лише в новий час. Асклепіад з Пруси в І ст. до н.е. прославився ефективним лікуванням хворих за допомогою дієти, прогулянок, масажу, холодних ванн і досяг таких результатів, що ходила легенда, нібито він воскресив померлого чоловіка.
Результати наукових досліджень записувалися авторами, а поширювалися переписувачами.
Якщо спочатку кожна людина сама для себе робила копію текстів, то з часом переписування книг було організовано з торговельною метою. З'явився термін навіть для книгопродавців (бібліополів). Відкривалися і перші бібліотеки: приватні, шкільні, державні. Уже з VI до н.е. тирани в грецьких містах-державах збирали книги при своїх палацах. Старійшим вважається книгосховище Полікрата на о. Самос. В історію бібліотечної справи увійшов Аристотель, оскільки першим став збирати книги за визначеним планом і їх кваліфікувати. Після смерті бібліотека філософа перейшла до його учня Феофраста, а той заповів її своєму учню Нелею з Малої Азії.
Найбільшою бібліотекою старовини була книгозбірня в Александрії, організована династією Птолемеїв. Перший цар Птолемей Сотер на рубежі IV - ПІ ст. до н.е. довірив облаштування бібліотеки філософу Деметрій) Фалерському, учневі Феофраста. Уже при житті Птолемея І бібліотека при мусейоні нараховувала більше 200 тис. сувоїв. Птолемей II Філадельф подвоїв це зібрання. Поповнював її і Птолемей III Евергет. Книжковий фонд іншої александрійської бібліотеки при храмі Сарапіса складав 42800 сувоїв. На жаль, під час облоги Цезарем Александрії в 48-47 pp. до н.е. мусейон згорів. За свідченнями Авла Геллія, тоді загинуло 700 тис. "томів". Проте Марк Антоній відшкодував єгипетській цариці Клеопатрі ці втрати, подарувавши їй 200 тис. сувоїв з бібліотеки пергамських царів.
Намет Птолемея II Філадельфа
Траплялися випадки, коли твори античних авторів спалювалися за наказом влади. Софіст Протагор, звинувачений у безбожжі за його вислів: "Про богів я не можу знати, чи є вони, або не має їх, оскільки надто багато перешкоджає такому знанню, - і питання темне, і людське життя коротке", - у 411 р. до н.е. був засуджений до вигнання, а книги його афіняни спалили. Це був перший в історії випадок, коли книги кинули у вогонь за мотивами релігійного й ідеологічного характеру.
ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ“ на сторінці 3. Приємного читання.
