РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

Культура Античності

Феофраст

насіння, різні види рослин, сорти природних і штучних добрив, облаштування гребель і загат, описав різні види сільськогосподарських знарядь праці. На жаль, до нас дійшли лише уривки з його ботанічних і зоологічних праць. Зате зберігся трактат "Про етичні характери", в якому описуються типи людських характерів (честолюбних, забобонних, хвалькуватих і т.п.).

Значних успіхів досягла елліністична медицина, яка використала досягнення вивчення анатомії в Єгипті, досвід і знання, накопичені в Єгипті і Вавилоні.

Гіппократ один із перших поклав початок клінічній медицині: хворі повинні були лежати і приймати ліки під постійним наглядом лікаря (Пліній Старший. Природна історія, XXIX).

Методи лікування постійно оновлювалися. Геронік із Селібрії у Фракії став застосовувати масажну терапію, визначив деякі принципи дієтетики, увів у практику лікувальну гімнастику. У IV ст. до н.е. Діокл із Каріста рішуче відстоював ідею залежності стану здоров'я людини від гігієни тіла, від дієти і вміння правильно чергувати роботу і відпочинок. Придворний лікар Селевка І Ерасистрат із Кеоса заклав основи теорії кровообігу, досліджував систему кровоносних судин, анатомію серця, увів різницю між нервами, що управляють почуттями, і нервами, що управляють рухами (сухожиллями).

Хоча з розвитком медицини посилювалася її спеціалізація, про окремі її галузі відомо мало. Початками педіатрії були поради і вказівки акушерам. Власне лікарі не мали доступу до жінок, тому ті так часто помирали, особливо при пологах. Нам відомо приклад, що свідчить про роль жінок в акушерстві. Афінянка Агнодіка вивчала медицину у Герофіла в Александрії, але вимушена була при цьому носити чоловічу одежу. Гірше того, вона постригла собі волосся, що для грецької дівчини вважалося символом безчестя. Коли вона здобула достатньо знань і досвід лікарської справи, то сама взялася лікувати хвору жінку. Та, думаючи, що перед нею лікар-чоловік, відмовилася, і лише тоді, коли Агнодіка зняла з себе одежу, та дозволила оглянути її і лікувати. Хвора виздоровіла, але таємниця Агнодіки стала відомою іншим лікарям і ті подали на неї скаргу. Проте жінки міста дружно атакували суддів і ті винесли рішення про дозвіл жінкам займатися медициною. Разом з тим історія античної медицини не зберегла більше жодного імені жінки - лікаря.

Збереглася в античні часи і народна медицина: лікування травами, знахарство, віра в цілющі властивості води (джерело у Патрах у святилищі Деметри) тощо.

Поєднання грецької медичної теорії і практики з давньосхідним досвідом знайшло яскраве

Птолемей II Філадельф

Птолемей II Філадельф

вираження в александрійській медичній школі, що користувалася підтримкою єгипетських царів, особливо хворобливого Птолемея Філадельфа, який шукав "життєвий еліксир" і дозволяв анатомувати трупи злочинців. На чолі цієї школи стояв Герофіл (кінець IV - перша половина III ст. до н.е.), який вивчав органи людського тіла, намагаючись визначити їхню взаємодію і, таким чином, створити описову анатомію людини. Будучи прекрасним лікарем-практиком, він уточнив методи діагностики, надавав великого значення лікам. Іншим видатним медиком був Брасистрат з Кеоса, який працював частково в Александрії, частково у державі Селевка і був просто блискучим хірургом. Вони з Герофілом зробили такі серйозні відкриття, як вивчення кровообігу, наявність нервової системи, встановлення різниці між рухомими і чуттєвими центрами, які були забуті і знову відкриті лише в новий час. Асклепіад з Пруси в І ст. до н.е. прославився ефективним лікуванням хворих за допомогою дієти, прогулянок, масажу, холодних ванн і досяг таких результатів, що ходила легенда, нібито він воскресив померлого чоловіка.

Результати наукових досліджень записувалися авторами, а поширювалися переписувачами.

Якщо спочатку кожна людина сама для себе робила копію текстів, то з часом переписування книг було організовано з торговельною метою. З'явився термін навіть для книгопродавців (бібліополів). Відкривалися і перші бібліотеки: приватні, шкільні, державні. Уже з VI до н.е. тирани в грецьких містах-державах збирали книги при своїх палацах. Старійшим вважається книгосховище Полікрата на о. Самос. В історію бібліотечної справи увійшов Аристотель, оскільки першим став збирати книги за визначеним планом і їх кваліфікувати. Після смерті бібліотека філософа перейшла до його учня Феофраста, а той заповів її своєму учню Нелею з Малої Азії.

Найбільшою бібліотекою старовини була книгозбірня в Александрії, організована династією Птолемеїв. Перший цар Птолемей Сотер на рубежі IV - ПІ ст. до н.е. довірив облаштування бібліотеки філософу Деметрій) Фалерському, учневі Феофраста. Уже при житті Птолемея І бібліотека при мусейоні нараховувала більше 200 тис. сувоїв. Птолемей II Філадельф подвоїв це зібрання. Поповнював її і Птолемей III Евергет. Книжковий фонд іншої александрійської бібліотеки при храмі Сарапіса складав 42800 сувоїв. На жаль, під час облоги Цезарем Александрії в 48-47 pp. до н.е. мусейон згорів. За свідченнями Авла Геллія, тоді загинуло 700 тис. "томів". Проте Марк Антоній відшкодував єгипетській цариці Клеопатрі ці втрати, подарувавши їй 200 тис. сувоїв з бібліотеки пергамських царів.

Намет Птолемея II Філадельфа

Намет Птолемея II Філадельфа

Траплялися випадки, коли твори античних авторів спалювалися за наказом влади. Софіст Протагор, звинувачений у безбожжі за його вислів: "Про богів я не можу знати, чи є вони, або не має їх, оскільки надто багато перешкоджає такому знанню, - і питання темне, і людське життя коротке", - у 411 р. до н.е. був засуджений до вигнання, а книги його афіняни спалили. Це був перший в історії випадок, коли книги кинули у вогонь за мотивами релігійного й ідеологічного характеру.

Наступний розділ:

ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ
  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря