Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

Культура Античності

Лісандр

проти персів у Малій Азії, спартанці змушені були послабити свій контроль над переможеними полісами, у результаті чого Афіни позбавилися влади ЗО тиранів, нав'язаної зі Спартою у 404 р. до н.е., а в 379 р. до н.е. демократи на чолі з Пелстідом і Епамінондом перемогли і в Фівах. У 378 р. до н.е. Афіни створили Другий Афінський морський союз, хоча відновити гегемонію в Греції уже не змогли. Яскраві перемоги талановитого фіванського полководця Епамінонда над спартанцями під Левктрами (371 р. до н.е.) і біля Мантинеї (362 р. до н.е.) забезпечили короткотермінову гегемонію Фівам в Елладі. Зі смертю Пелопіда і Епамінонда могутність Фів втратилася, а Спарта до того часу уже була ослабленою. Разом з тим після невдалої війни афінян зі своїми союзниками (357 – 355 pp. до н.е.) розпався і Другий Афінський морський союз. У Греції не зменшилося жодного впливового політичного об'єднання, і це стало останнім кроком до остаточної політичної роздробленості країни.

Між іншим, саме таким послабленням скористалася архаїчна за своїм суспільно-політичним укладом напівварварська Македонія, яка в особі царя Філіппа II знайшла вмілого і здібного правителя. Поки Афіни воювали зі своїми союзниками, Македонія оволоділа грецькими містами на македонському узбережжі, здобула вихід до моря і захопила золоті копальні у Фракії, що давали щорічно 1000 талантів прибутку та склали основу економічної могутності країни. Пізніше, втрутившись у Священну війну фіванців з фокейцями, на прохання Фів, Філіпп II ввів свої війська у Середню Грецію. Фокіду розгромили, а її місце у Дельфійській амфіктіонії (священний союз з охорони володінь дельфійського оракула) зайняла Македонія. Захопивши раніше Фессалію і включивши до складу своєї армії знамениту фессалійську кінноту, Філіпп П міг уже загрожувати Фівам і Афінам. Філократів мир 346 р. до н.е. між Македонією й Афінами дещо відтермінував фатальну розв'язку, але через 7 років македонці захопили Елатею - ключовий пункт на шляху до Середньої Греції. Усвідомивши розміри загрозливої небезпеки, під впливом філіппіків (промов проти Філіппа II) афінського оратора Демосфена, Афіни, Фіви й інші грецькі поліси уклали союз для врятування Греції. Але було уже пізно: 338 р. до н.е. у битві під Херонеєю Філіпп II зі своїм сином Олександром розбили греків, і поліси Еллади позбавилися незалежності. Створений Філіппом ІІ Коринфський союз грецьких полісів (337 р. до н.е.) формально спрямовувався проти Персії, а фактично ж затверджував гегемонію Філіппа II у Македонії.

Демосфен

Філіпп II

Філіпп II

Одночасно Філіпп II виступив як гарант і опора соціального миру у Греції: у містах Коринфського союзу заборонялися міжусобні війни, внутрішні перевороти, незаконні страти і конфіскації майна, а також масові звільнення рабів, змови тощо. Також позиція Філіппа II надала йому підтримку значної частини власників у грецьких полісах, де сформувалися впливові промакедонські сили, що протистояли антимакедонським настроям. Безперервні війни кінця V - першої половини IV ст. до н.е. розорили грецьку економіку, підірвали її основи - землеробство і торгівлю, завдали величезних втрат селянству, яке, розорившись, хлинуло у міста, поповнюючи ряди плебсу і міської бідноти. З іншого боку, відбувалася концентрація земельної власності у руках нечисельної верстви багачів, які за безцінь скуповували найродючіші землі. Криза торгівлі і товаро-грошових відносин через тривалі воєнні дії призвела також до розорення дрібних ремісників і концентрації ремесла у місті Головною продуктивною силою у землеробстві і ремеслі стають раби, що підірвало основи полісного устрою. Масове використання рабської праці ще більше підривало благоустрій вільних селян і ремісників. Раби стали досить дешевим товаром. Виникла навіть приказка: "Дешевий як сард". Некваліфікованого раба для копалень купували за 150 - 180 драхм (1 драхма = 4-6 г срібла), а кваліфікованого за – 5 і більше мін (1 міна = 100 драхм).

У ремісничих майстернях працювало від 50 до 120 рабів, де існував навіть поділ праці. За свідченням Ксенофонта, один раб виготовляв чоловіче взуття, інший - жіноче; один кроїв шкіру, інший шив.

Власниками таких майстерень ставали розбагатілі вільні ремісники, купці і лихварі, які нажилися на тривалій кризі. Контрасти між бідністю і багатством у середовищі вільних громадян ставали усе помітнішими у IV ст. до н.е. Як писав Платон, навіть у найменшому місті було "два міста: місто багачів і місто бідняків". А величезна кількість рабів (лише в Афінах близько 400 тис.) і вільнонароджених бідняків становила постійну загрозу безпеці заможним власникам і робила особливо бажаним для правлячих кіл грецьких полісів міцний соціальний мир під егідою Філіппа II. Даремно вождь антимакедонського угрупування в Афінах Демосфен закликав дати відсіч македонському царю. Як і наприкінці V ст., коли афінські аристократи закликали до союзу зі Спартою, так і в середині IV ст. вони розраховували, що Македонія зміцнить їхні політичні позиції і стабільність у всій Греції.

В таких умовах розвивалася і розквітала грецька культура класичного періоду. За цих півтора століття змінилося декілька поколінь, які

У шевській майстерні

У шевській майстерні

привносили у розвиток культури свої мотиви. Перше покоління, яке вступило у життя ще наприкінці VI ст. до н.е., заклало основи культурного розквіту Греції. Есхіл і Фрініх поклали початок аттичній трагедії, Критій і Несіот прикрасили у 476 р. до н.е. афінську агору (ринкову площу) статуями тираноборців Гармодія й Аристогітона, архітектори спорудили храм Зевса в Олімпії.

Друге покоління належало до часів Перикла. Це був час трагедії Софокла, "Історії" Геродота, зрілих класичних форм Парфенона і Пропілеїв. Новий ідеологічний зміст і критичне ставлення до традиційної релігії принесло покоління часів Пелопоннеської війни, світогляд і уявлення якого значно розширилися. І, нарешті, криза полісного устрою й особливо майнова диференціація привели нове покоління першої половини IV ст. до н.е. до того, що інтенсивне інтелектуальне і творче життя усе більше зосереджувалося на одному із полюсів суспільства. Хоча і цей час породив нам Платона й Аристотеля, шедеври Праксителя і Скопаса та ін.

Тирановбивці Аристогітон і Гармодій

Тирановбивці Аристогітон і Гармодій

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ
  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря