Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

Культура Античності

Аристид Справедливий

під одноосібною владою Афін. За союзницькі внески (загальна кількість учасників сягала 200) не лише утримувався флот у 200 трієр з екіпажем 40 тис. веслярів, 10 тис. гоплітів і 1 тис. вершників, але й розбудовувалися Афіни (споруджені Пропилеї і Парфенон). До речі, союзницький внесок (форос) зріс до 1000 і навіть 1300 талантів. Приймаючи золотий талант (26,2 кг) за приблизно 1,5 тис. золотих карбованців, отримаємо солідну суму внеску - від 620 тис. до 2 млн крб на золотий рахунок. Щорічно у союзницьку скарбницю надходило від 12 до 15,6 т валютного металу. За ці кошти можна було упродовж 6 місяців утримувати армію у 5 тис. гоплітів і флот у 200 трієр із 40-тисячним екіпажем. Крім форосу, союзники платили різноманітні мита, несли судові витрати, утримували афінські гарнізони, оплачували чиновників, наглядачів тощо.

Зрозуміло, що подібні зміни не могли не викликати спротиву союзників. Проте повстання союзників жорстоко придушувалися: колишні союзники втрачали свою автономію частково або повністю, як о. Фасос.

Але Афінам і цього було мало. Низький рівень тодішнього виробництва змушував готуватися до нових уже загарбницьких війн, що приносили багатство, землі, рабів і худобу. Намагаючись розширити сферу своєї політичної влади, Афіни неминуче повинні були зіштовхнутися зі Спартою, що теж боролася за гегемонію в Греції. Хоча після війн із Персією суперництво держав не носило ще гострого характеру, оскільки вони витратили багато сил на війну, та й у Афінах прийшли до влади аристократи на чолі з Кімоном, сином славнозвісного Мільтіада, прихильника миру зі Спартою, який навіть своєму синові дав ім'я Лакедемоній. Взагалі лаконофільство - захоплення спартанськими порядками - було характерною рисою ідеології аристократів Греції. Представника же демократичних верств, натхненника перетворення Афін у могутню морську державу Фемістокла не лише у 471 р. до н.е. усунули від влади, але й вигнали шляхом остракізму - загального голосування глиняними черепками з написаним на них імені людини, яку бажали вигнати (із 542 знайдених черепків з іменем Фемістокла 192 були з однієї

Афінський полководець Кімон

Афінський полководець Кімон

Остракон з іменем Фемістокла та його дема

Остракон з іменем Фемістокла та його дема

майстерні, а напис "Фемістокл" був зроблений всього б почерками, тобто черепки були заготовлені завчасно).

Під керівництвом Кімона боротьба з персами продовжувалася, Фемістокл помер у вигнанні, а спартанець Павсаній, ще один переможець персів, звинувачений у спробі встановлення тиранії, теж був убитий. Перси ж були остаточно витіснені з Егейського моря, що знову стало "грецьким озером" (битва на суші і на морі поблизу р. Евримедонт у 468 р. до н.е.). Згодом стало зрозуміло, що продовження воєнних дій - безрезультатне і в 449 р. до н.е. був укладений Калліїв мир (за іменем посла до персів), за яким перський цар зобов'язувався не відправляти кораблів в Егейське море і тримати сухопутну армію на значній відстані від узбережжя Малої Азії.

На фоні греко-перських війн не припинялися і гострі внутрішні протиріччя. За невдалу спробу допомогти спартанцям у III Мессенській війні з ілотами політичні противники вигнали шляхом остракізму навесні 461 р. до н.е. Кімона. Це означало перемогу демократичних верств Афінської держави. Вождь афінського демосу Ефіальт у 462 - 461 pp. до н.е. провів реформу ареопагу - головного оплоту аристократів. У результаті за ареопагітами залишилося лише право засуджувати за навмисне убивство і злочин проти релігії, а відібрані функції були передані Раді 500 і гелгеї (суду присяжних). Смілива реформа Ефіальта вартувала йому життя (таємно вбитий політичними суперниками). Але його справу продовжив Перикл (500 - 429 pp. до н.е.) зі знатного роду Алкмеонідів, оскільки його мати Агариста була внучкою законодавця Клісфена, а батько Ксантипп, афінський стратег, командувач грецьким флотом у битві біля мису Мікале.

Якщо Кімон виступав за добрі стосунки зі Спартою, а тим самим за політичний дуалізм у Греції, пропонуючи афінянам поділити гегемонію в елліністичному світі зі спартанцями, то демократична партія Перикла вимагала жорсткого курсу щодо партнерів по морському союзу, розширення сфер впливу Афін і утвердження їхньої гегемонії у грецькому світі. З цією метою було проведено ряд внутрішніх реформ. Посилилася влада Ради 500, участь у якій була відкрита і для бідніших верств громадян; введена оплата за виконання обов'язків судді в геліеї (діобелія) або члена Ради 500; дозвіл зевгітам (середні верстви громадян) обиратися архонтами; широке будівництво, що забезпечило роботою всіх, позбавлених засобів для існування тощо.

У галузі зовнішньої політики перемога демократів означала посилення антиспартанської орієнтації, розширення завойовницької експансії Афін на сусідні області континентальної Греції, у першу чергу на Беотію, виведення військово-землеробських афінських поселень - клерухій - на територію

Перикл

союзників. Спроби Афін закріпитися в Середній Греції призвели до збройного конфлікту зі Спартою - Першої або Малої Пелопоннеської війни (457 - 446 pp. до н.е.), що стала своєрідною спробою сил обох сторін і завершилася укладенням 30-літнього миру зі Спартою, який протримався лише 14 років: розпочалася Пелопоннеська війна (431 - 404 pp. до н.е.).

Період правління Перикла вважається також найвищим культурним розквітом Афін і називається "золотим віком". Саме тоді Афіни стали духовним центром усього грецького світу: Геродот і Фукідід прославляли тут у своїх "Історіях" перемоги еллінів над персами, Софокл і Еврипід створювали свої трагедії, а Аристофан висміював вади афінських громадян, над містом велично підносився прекрасний Парфенон на честь богині - покровительки держави, плідно працювали і приїжджі художники та філософи і т. ін.

Пелопоннеська війна була викликана зростаючим страхом інших грецьких полісів опинитися під повною владою афінян. Боротьбу з ними очолила Спарта разом зі своїми союзниками по Пелопоннеському союзу. Всупереч порадам Перикла, афіняни не обмежувалися оборонною тактикою (до речі, сам вождь афінян помер ще на початку війни - у 429 р. до н.е.), а пішли на розширення театру воєнних дій (похід на Пелопоннес, сицилійська експедиція). Багато ситуацій, в яких Афіни могли б достойно завершити війну, добитися вигідного для себе миру, були упущені. Нікіїв мир (421 р. до н.е.) повинен був забезпечити грекам мир принаймі на 50 років, але перепочинок тривав недовго, і в 419 р. до н.е. війна поновилася. Успіхів досягали то Афіни зі своїми союзниками, то Спарта з державами, що її підтримували, поки, нарешті, спартанці не перемогли. У 404 р. до н.е. спартанський полководець Лісандр захопив Афіни, і війна завершилася. Афінська держава втратила свій вплив, але й Спарта вийшла з війни ослабленою, так що у IV ст. до н.е. жодна грецька держава не мала достатніх сил, щоби претендувати на гегемонію.

Виснажлива війна, що тривала 27 років, не лише підірвала матеріальні і моральні сили греків, але й політично роз'єднала їх. Загибель тисяч мирних жителів захоплених міст, конфіскація майна, уярмлення десятків тисяч людей завдали Греції удару, від якого вона уже не могла оправитися. Розпочалася загальна криза полісної системи. Звичаї, закони, традиційний спосіб життя у багатьох грецьких містах були зруйновані і знищені. Кривава жорстокість і аморалізм війни зводили нанівець моральні сентенції філософів і поетів.

Гегемонія Спарти у грецькому світі після її перемоги у Пелопоннеській війні була нетривалою, як короткотерміновим було встановлення спартанцями у грецьких містах аристократичного правління. Втягнуті у війну

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ
  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря