Аполлон із Тенеї
широко розплющені, руки опущені, стиснуті в кулаки; голова, рот, ніс і очі фігури живуть ніби самі по собі. Тобто, незважаючи на точність і вишуканість у зображенні, статуї сприймаються розчленовано, позбавлені гармонії, цілісності.
Іонійці не проявляли великої уваги пропорціям людського тіла, а турбувалися про плавність обрисів, м'якість трактовки драпування. Найкраще воно проявилося у зображеннях жіночих фігур у довгих спадаючих одежах (наприклад, статуя Гери із Самоса, 580 - 570-ті pp. до н.е.).
За правління Пісистрата іонійські скульптори поширили свою діяльність на Афіни. Проте поступово антична скульптура починає відрізнятися від декоративної іонійської пластики серйозністю і гідністю (приклад зображення Афіни і царя Тесея на мармурових плитах з барельєфами на фронтонах - метопи афінської скарбниці у Дельфах).
Поступово зникає і умовна "архаїчна посмішка". Бронзовий "Аполлон із Пьомбіно" (поч. V ст. до н.е.) – уже не просто стрункий юнак, але й бог. Перед нами – класичний ідеал тілесної і духовної краси.
Архаїчний живопис зберігся лише у декількох пам'ятках розписних глиняних табличок - пгнакес. Стінного розпису не існувало. Дорійці, зруйнувавши мікенські палаци, знищили разом з ними і фресковий живопис. Хоча розписи кераміки збереглися.
Форми посудин були такими ж різноманітними, як і їх функції. Поряд із кратерами для змішування вина, піфосами й амфорами для зберігання оливкової олії, вина і зерна були флакони для пахощів, тарілки, великі тарелі. Панафінейські амфори вручали переможцям ігор, стрункі лекіфи ставили на могили. Так кераміка була з людиною і в часи тріумфу, і після смерті.
Мікенський протогеометричний стиль живопису витіснявся стилем геометричним. Його яскравими зразками є дипілонські надмогильні вази, знайдені у Дипілоні в Афінах і покриті розписами. Поверхня ваз поділена на декоративні пояси, утворені геометричними візерунками: трикутниками, меандрами, зірками й іншими фігурами. Інколи зустрічаються сцени із життя людей або героїв.
Проте знайомство зі східним мистецтвом сприяло відходу геометричного стилю. З'являються образи левів, грифонів, химер, пальм, лотосів. Прикладом є протокоринфський посуд: ошатні опуклі пляшки - арибалли, стрункі флакони - алабастрони, орнаментовані листям пальми і лотоса або зображеннями тварин. Найважливішими центрами гончарного виробництва у VII ст. до н.е. були Мелос, Крит, Навкратіс і Кікладські острови.
Метопа афінської скарбниці у Дельфах
На межі VII - VI ст. до н.е. грецький вазовий розпис почав звільнятися від східного впливу. Вази все менше стали подібними до східних диванів, а зображення геометричних фігур і тварин поступаються сценам з повсякденного життя людей. З'являється новий стиль - чорнофігурний.
Відомо більше 40 імен художників цього стилю: Софія, Клітпій, Ерготім, Нікосфен, Ексекій, Андокід та ін. Чорнофігурний стиль висунув на перший план людину і міф (наприклад, "ваза Франсуа" Клітія й Ерготіма, амфора Ексекія, що зображувала Ахілла й Аякса, які грали в кості близько 530 - 525 pp. до н.е.).
Приблизно у середині VI ст. до н.е. була відкрита техніка червонофігурного розпису. Замість чорних фігур на світлому фоні стали зображувати світлі фігури на темному тлі. Можна було досягти більшої індивідуалізації персонажів. Епоха розквіту червоно- фігурної кераміки тривала приблизно з 530 до 475 р. до н.е.; поряд з нею упродовж V ст. до н.е. продовжувала існувати і кераміка чорнофігурна, але як вторинна. Серед відомих майстрів червонофігурного живопису варто згадати Евтиміда та Ефронія, двох завзятих суперників. "Розписував це Евтимід, син Полія, так, як ще не розписував Ефроній", – говорить напис на одній із ваз.
На керамічних вазах зображували сцени із міфології і гомерівського епосу ("Гектор, який міряє обладунки", "Корабель Одіссея, що пливе мимо о. Самос", "Тесей на морському дні в Амфітрити"), повсякденні заняття й розваги еллінів (юнаки у палестрі, майстерня ремісника, школа, веселий бенкет, флейтистки і танцювальниці, любовні сцени). Усіх їх відзначає прагнення до реалізму у зображеннях, гармонії між розписами і формою посудин.
Економічний розвиток, розширення торговельних стосунків, грецька колонізація сприяли політичному засвоєнню греками досягнень сусідніх народів. Це стосувалося і побуту, і культури еллінів. Так, якщо житла греків були доволі скромними, то одяг відзначався дійсно східною пишністю. Чоловіки носили натільні сорочки без рукавів - хітони, виходячи з дому, одягали широкі накидки - хлайни. Жінки поверх хітонів носили розкішну простору одежу – пеплуми, затягнуті поясами. Зі Сходу
Червонофігурний розпис. Корабель Одіссея, що пливе мимо о. Самос
ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО“ на сторінці 2. Приємного читання.
