Розділ «56»

Вони пішли іншим проходом, знешкодивши ще один детектор руху. Раптом Голліс зупинився й указав жестом нагору. До стелі була прикріплена маленька срібна коробка.

— Це детектор руху?

Майя похитала головою і приклала палець до своїх губ.

— Лише скажи мені, що це.

Жінка-Арлекін схопила Голліса за руку, і вони побігли проходом. Розчинивши сталеві двері, вони ввійшли до приміщення завбільшки з футбольне поле, з бетонними підпорними стовпами, що стояли в кількох метрах один від одного.

— Що відбувається, чорт забирай?

— Це була їхня запасна система безпеки. Детектор звуку. Імовірно, він пов’язаний із комп’ютерною програмою під назвою «Луна». Комп’ютер відсіює механічні шуми та розпізнає звук людського голосу.

— То вони знають, що ми тут?

Майя підняла закривку футляра з мечем.

— Мабуть, детектор розпізнав наші голоси двадцять хвилин тому. Ходімо, нам треба знайти сходи.

У підвалі було лише п’ять джерел світла: окремі лампочки по кутах і п’ята — посередині. Майя та Голліс повільно рушили між сірими стовпами у центр приміщення. Бетонна підлога була запиленою, а повітря — спекотним і задушливим.

Лампочки блимали, а потім загасли. Кілька секунд Арлекін з найманцем стояли у глухій темряві, а потім Голліс увімкнув ліхтарик. Він здавався напруженим і готовим до бою.

Вони почули рипливий та скреготливий звук, ніби хтось насилу відчиняв двері. Тиша. А потім з глухим шумом двері зачинились. Кінчики Майїних пальців тремтіли. Вона торкнулась руки Голліса — не рухайся, — і обоє почули швидке гавкання, схоже на сміх.

Голліс посвітив ліхтарем між двома рядами стовпів, і вони побачили, як щось рухається крізь тінь.

— Зрощені, — сказав Голліс. — Табула послали їх, щоб убити нас.

Майя відкрила рюкзак і знайшла пропанову лампу. Трохи незграбно вона повернула сталеву головку й чиркнула коло отвору запальничкою. З отвору з тихим шипінням з’явилося синє полум’я. Майя підняла лампу й зробила кілька кроків уперед.

Між стовпами прослизнули темні тіні. Знову сміх. Зрощені змінювали позиції, бігаючи по колу навкруги Майї та Голліса. Ті стояли спинами одне до одного на невеличкому острівці світла.

Вони так просто не вмирають, — сказав Голліс Майї. — А якщо ти вистрілиш у тіло, рана відразу ж загоїться.

— Тоді стріляти в голову?

— Якщо зможеш. Вони нападатимуть, доки ми їх не знищимо.