Розділ «56»

— Як я дізнаюся, що з тобою все гаразд?

— Опускай мене на трифутові інтервали. Якщо я двічі смикну за мотузку, усе добре й можна опускати далі.

Майя надягла альпіністський одяг, а Голліс прикріпив карабін і блок до краю ґрат. Коли все було готово, жінка-Арлекін полізла трубою вниз із кількома інструментами під курткою. У сталевій трубі було темно, спекотно, і місця там вистачало якраз для однієї людини. У Майї було відчуття, ніби її опускали до печери.

Після сорока футів Голліс відпустив мотузку, і Майя дісталася Т-подібного розгалуження труб. Труба розходилась у двох різних напрямках. Висячи догори ногами, Майя дістала молоток і напилок та намірилася різати металевий лист. Вона вдарила по трубі напилком — пішло гулке відлуння — потім ще, ще, поки її обличчя вкрилося потом. Нарешті напилок прорізав сталь, і дівчина побачила світло, що сочилося з тоненької щілини. Майя прорізала діру й підвісила сталевий лист. Вона двічі смикнула за мотузку, і Голліс опустив її до підземного тунелю з бетонною підлогою та стінами зі шлакоблоків. У тунелі було багато води, електричних і вентиляційних труб. Освітлення надходило тільки з флуоресцентних арматурин, розташованих за двадцять футів одна від одної.

Знадобилося десять хвилин, щоб опустити донизу рюкзак з інструментами. Ще за п’ять хвилин Голліс стояв біля Майї.

— Як ми потрапимо нагору? — запитав він.

— У північній частині будинку є пожежні сходи. Нам треба знайти їх так, щоб не спрацювала система безпеки.

Вони пішли тунелем і зупинились навпроти відчинених дверей. Майя дістала дзеркальце й потримала його під кутом. На іншому боці дверної рами була маленька пластикова коробка з вигнутою дифузною лінзою.

— Згідно з планом тут використовують детектори руху. Вони відчувають інфрачервону енергію, яку випускають об’єкти, і здіймають тривогу, якщо ця енергія вища за встановлений рівень.

— Це тому ми взяли з собою нітроген?

— Так. — Майя відкрила рюкзак і вийняла рідкий нітроген. Посудина була схожа на термос із опуклим отвором на кінці. Дівчина обережно засунула руку за дверну раму й оббризкала детектор руху. Коли він укрився білим інеєм, вони пішли тунелем далі.

Інженери; які побудували підземелля, намалювали номери секторів на стінах, але Майя не розуміла їх значень. У деяких місцях тунелю вони з Голлісом чули механічне гудіння, схоже на звук парової турбіни, але самі механізми лишалися поза полем зору. Поблукавши десять хвилин, вони дійшли до іншого з’єднання труб. Два проходи вели в різних напрямках, і ніде не було знаків, що вказують, куди йти. Майя запустила руку в кишеню й витягла генератор випадкових чисел. Вона вирішила, що непарне число буде означати праворуч, і натиснула на кнопку. З’явилося число 3531.

— Ходімо праворуч, — сказала вона Голлісові.

— Чому?

— Причини тут взагалі немає.

— Тунель ліворуч здається більшим. Як на мене, краще піти туди.

Вони пішли ліворуч і десять хвилин оглядали пусті комори. Далі шляху не було. Повернувши назад, вони знайшли лютню Арлекіна, яку Майя вирізала ножем на стіні.

Здавалось, Голліс був роздратований.

— Це не значить, що твоя маленька числова машина вказала нам правильний шлях. Дай мені шанс, Майє. Це число нічого не значить.

— Воно значить, що нам треба йти праворуч.