Розділ «50»

— Я заглядав до Біблії та словника. Усі сторінки чисті. Люди, що тут мешкають, не можуть їсти, пити й читати. Закладаюся, що вони не можуть кохатися або лягати спати. Якщо це сон, тоді, понад усякий сумнів, це сон жахів.

— Це не сон. Ми обидва тут.

— Так. Ми Мандрівники. — Майкл кивнув і торкнувся руки брата. — Я хвилювався за тебе, Ґейбе. Я радий, що з тобою все гаразд.

— Батько живий.

— Звідки ти знаєш?

— Я був у місцині в Південній Аризоні, що зветься Нова Гармонія. Вісім років тому батько зустрівся з одними людьми й надихнув їх на створення громади, де вони живуть поза Мережею. Мабуть, зараз він у нашому світі або в цьому світі, або ще в якомусь іншому.

Майкл ходив між письмовими столами. Він узяв книжку, ніби вона могла дати йому відповідь, а потім відкинув її.

— Добре, — сказав він. — Тато живий. Цікава новина, але зараз нас це не стосується. Нам треба зосередитись на нашій теперішній проблемі.

— На якій проблемі?

— Зараз моє тіло лежить на столі в центрі досліджень у Нью-Йорку. А де твоє, Ґейбе?

— Я в покинутому церковному таборі в горах Малібу.

— Тебе охороняють?

— Звичайно, ні.

— Коли я повернусь до звичайного світу, я розповім, де ти...

— Ти з глузду з’їхав? — Ґабріел підійшов ближче до брата. — Тебе схопили Табула. Це ті самі люди, які напали на наш будинок і спалили його.

— Я знаю про все це, Ґейбе. Мені все пояснив Кеннард Неш. Але це все було колись. Тепер їм потрібен Мандрівник. Вони підтримують зв’язок із високорозвиненою цивілізацією.

— Що це змінює? Вони хочуть знищити всі вияви особистої свободи.

— Цей план стосується звичайних людей, але не нас. Це ані щось добре, ані погане — це відбудеться. Ти не зможеш цього зупинити. Брати вже запроваджують цю систему.

— Наші батьки бачили світ не таким.

— І навіщо вони вплутали в це нас? У нас не було грошей. У нас не було друзів. Ми навіть не могли користуватися нашими справжніми іменами, і все наше життя проминуло в дорозі. Мережі неможливо уникнути. То чому ж не приєднатися до тих, хто має владу?