Розділ «50»

— Я біг вулицею, і мені нагодився таксист. Такий собі худий дідуган, який постійно питав, чи я новачок — не знаю, що це тут у них означає. То я й виштовхнув його з таксі, дав йому ляпаса й поїхав звідти. — Майкл голосно засміявся. — Не знаю, де ми, але навряд чи мене тут заарештують за викрадення машини.

— Ми в Другому царстві голодних привидів.

— Схоже на те. Я зайшов до ресторану, там у кабінках сиділо четверо відвідувачів. Їжі ніде не було. Тільки порожні тарілки.

Майкл рвучко крутонув кермом і звернув до провулка.

— Нам треба поспішати, щоб зайти до цього будинку, доки нас ніхто не побачить, — сказав він.

Брати вибігли з таксі. Майкл тримав у руці меч з золотим трикутником, вправленим у руків’я.

— Звідки це в тебе? — запитав Ґабріел.

— Від друзів.

— Це талісман.

— Я знаю. У такому місці, як це, добре мати з собою зброю.

Брати Корріґани вибігли з провулку й поспішили вздовж тротуару до чотириповерхового будинку з гранітним фасадом. Великі вхідні двері були зроблені з темного металу й поділені на квадрати з барельєфами з житом, яблуками та іншою їжею. Майкл потягнув двері на себе, і брати прослизнули всередину. Вони опинились у довгому коридорі без вікон з чорно-білою підлогою, схожою на шахівницю, лампами, що висли на латунних ланцюгах. Майкл побіг підтюпцем по коридору й зупинився біля дверей з написом «Бібліотека».

— Ось воно. Найбезпечніше місце в місті.

Ґабріел пішов за братом до двоярусної кімнати, в одному кінці якої було вікно з кольоровими шибками. Уздовж стін бігли дубові полиці, на яких розміщувались книжки. Сходи, прикріплені до стіни, бігли вздовж кімнати, і робоча примостка заввишки п’ятнадцять футів забезпечувала доступ до іншого ряду полиць. Масивні дерев’яні стільці та письмові столи, обтягнуті зеленою шкірою, стояли посередині кімнати. Лампи з темно-зеленого скла освітлювали столи. Бібліотека викликала в Ґабріела думки про історію і традицію. У цьому місці можна знайти будь-яку книгу мудрості.

Майкл ходив по кімнаті, ніби бібліотекар.

— Добре тут, правда?

— Сюди ніхто не прийде?

— Звичайно, ні. Що їм тут робити?

— Почитати книжку.

— Це неможливо. — Майкл узяв до рук товсту книжку в чорній шкіряній палітурці й кинув братові.— Подивись сам.

Ґабріел розгорнув книжку й нічого там не знайшов, окрім чистих сторінок. Він кинув її на стіл, взявши іншу. Чисті сторінки. Майкл засміявся.