Розділ «50»

— У вас щось негаразд? — запитав Ґабріел. — Усі коробки й банки пусті.

Невисокий чоловік підвівся й уважно подивився на Ґабріела.

— Ви тут, імовірно, новачок.

— Як же ви продаєте порожні коробки?

— Бо покупці хочуть те, що всередині них. Усі ми цього хочемо.

Чоловіка притягало тепло Ґабріелового тіла. Він швидко зробив крок уперед, але Ґабріел його відштовхнув. Намагаючись не панікувати, він вийшов із крамниці й повернувся на майдан. Його серце швидко калатало, а по тілу від страху бігали мурашки. Софія Бріґґз розповідала йому про це місце. Він був у Другому царстві голодних привидів. Це заблудлі душі, фрагменти Світла, які постійно чогось шукали, щоб заповнити свою болісну порожнечу. Він залишиться тут назавжди, якщо не зможе знайти виходу.

Ґабріел поспішив вулицею і здивувався, побачивши м’ясну крамничку. У яскраво освітленій вітрині на металевих тацях лежали відбивні котлети з ягнятини, смажена свинина й половинки м’ясних туш. За вітриною стояв гладкий м’ясник з білявим волоссям разом зі своїм помічником — двадцятирічним юнаком. Хлопчик у чоловічому фартусі старанно підмітав білу кахельну підлогу. Їжа була справжньою. Двоє чоловіків і хлопчик, здавалось, пашіли здоров’ям. Ґабріелова рука торкнулась латунної кулястої дверної ручки. Він завагався, а потім зайшов усередину.

— Ви, мабуть, прибули сюди нещодавно, — з веселою усмішкою висловив здогад м’ясник. — Я тут знаю майже всіх, а вас ніколи раніше не бачив.

— Тут є щось поїсти? — запитав Ґабріел. — Може, ці окости?

Він указав на три копчені окости, що звисали з гаків над вітриною. У м’ясника був такий вигляд, ніби це його звеселіло, а помічник безглуздо розсміявся. Не спитавши дозволу, Ґабріел простягнув руку вгору й торкнувся одного з окостів. Він був якимось незвичайним. Щось тут було не так. Юнак зняв окіст з гака, кинув його на підлогу й дивився, як керамічний виріб розбивається на друзки. У цій крамничці все було несправжнім: уявна їжа, яку виставили на вітрини, ніби справжню.

Ґабріел почув різке клацання замка й озирнувся. Хлопчик замкнув двері на засувку. Юнак знову повернув голову й побачив, що м’ясник і його помічник поволі виходять з-за вітрини. Помічник вийняв восьмидюймовий ніж зі шкіряних піхов, що висіли в нього на поясі. Власник крамнички загрозливо тримав у руках великий ніж, яким він різав м’ясо. Ґабріел витяг меч і відступив до стіни. Хлопчик відклав мітлу й витяг тонкий звивистий ніж, яким відрізають філе з кісток.

Посміхаючись, помічник підняв руку й кинув зброю. Ґабріел смикнувся вліво, і клинок застряг у стінній оббивці. М’ясник рушив уперед, розмахуючи й крутячи сталевим ножем. Ґабріел зробив фінт у напрямку голови, а потім рвучко нахилився, черкнувши лезом руку м’ясника. Привид посміхнувся й показав рану: порізана шкіра, м’язи та кістка — і ні крапельки крові.

Ґабріел атакував; ніж рухався згори та блокував його меч. Два клинки терлись один об інший, сталь пронизливо скреготала, немов спійманий птах. Ґабріел стрибнув у протилежний бік, зайшов за м’ясника, низько змахнув мечем і відрізав ліву ногу привида нижче коліна. М’ясник упав уперед і вдарився тілом об кахельну підлогу. Він лежав на животі, стогнав і простягав руки, ніби намагався плавати на суходолі.

Помічник схопив ніж, і Ґабріел приготувався захищатись. Але той не пішов на нього, а став на коліна біля м’ясника й ударив його ножем у спину. Він зробив глибокий розріз уздовж м’язів до стегон. Хлопчик підбіг і приєднався до нього, відрізуючи шматки сухої плоті й набиваючи ними рот.

Ґабріел відчинив двері й вибіг надвір. Він перейшов вулицю до скверика в центрі майдану і зрозумів, що з будинків виходять люди. Він упізнав жінку, яка грала на піаніно, і невисокого службовця з краваткою-метеликом із крамниці. Привиди знали, що він у їхньому місті. Вони його шукали, сподіваючись, що він заповнить їхню порожнечу.

Ґабріел стояв сам біля естради. Чи варто від них тікати? Чи є тут вихід, щоб утекти? Він почув шум автомобіля, озирнувся й побачив фари машини, яка їхала по одній із бічних вулиць. Машина під’їхала ближче: це було старомодне таксі з жовтими ввімкненими фарами нагорі. Хтось засигналив, а потім машина під’їхала до узбіччя. Водій опустив бічну шибу й усміхнувся. Це був Майкл.

— Стрибай у машину! — закричав він.

Ґабріел поспіхом заскочив до машини, і його брат об’їхав навколо майдану, сигналячи й минаючи привидів. Він звернув на бічну вулицю й трохи пришвидшив рух.

— Я був на даху цього будинку, а потім подивився униз і побачив тебе на майдані.

— Як ти здобув це таксі?