Розділ «34»

— Мабуть, нам із вами треба поговорити.

Двоє чоловіків вийшли з бібліотеки і зайшли через двір до адміністративного центру. Уночі йшов дощ, і небо було ще сірим. Троянди зрізали, а від ірисів залишилися сухі стебла. Бермудська трава, що облямовувала алею, зів’яла. Здавалось, час залишив свій відбиток на всьому, крім білого будинку без вікон у центрі подвір’я. Цю будівлю офіційно називали центром досліджень з неврологічної кібернетики, але молоді члени колективу називали його «могилою».

— Я багато читав про Мандрівників, — сказав Річардсон. — Уже зараз я можу передбачити деякі ускладнення. У нас є молодий чоловік, який може виявитися здатним або не здатним перейти до іншого царства.

Правильно, — відповів Лоренс. — Ми про це не дізнаємось, поки він не спробує.

— Матеріали досліджень указують на те, що Мандрівники можуть навчитися переходити світи самотужки. Це може статися через тривалий стрес або раптове потрясіння. Але в більшості з них є якісь учителі, люди, що їх навчають.

— Вони звуться Керманичами, — сказав Лоренс. — Ми шукаємо людину, яка може це робити, але ще не знайшли.

Вони зупинились біля входу до адміністративного центру. Лоренс помітив, що доктор Річардсон уникав дивитись на «могилу». Невролог дивився на небо, а потім на бетонний горщик з англійським плющем, — на все, але не на білий будинок.

— А що буде, коли ви не знайдете Керманича? — запитав Річардсон. — Як тоді Майкл дізнається, що робити?

— Тоді ми використаємо інший підхід. Група підтримки досліджує різні медпрепарати; які можуть стати неврологічним каталізатором.

— Це моя спеціальність, і я з упевненістю скажу вам, що такого препарату не існує. Що б ви не ввели до свого тіла, це не зможе викликати швидке напруження нервової системи.

— У Вічнозеленого фонду є дуже багато зв’язків і джерел. Ми робимо все, що можемо.

— Мені явно розповідають не все, — сказав Річардсон. — Дозвольте щось вам сказати, містере Такава. Таке ставлення не сприяє успіхові експерименту.

— А що ще вам треба знати, докторе?

— Адже Мандрівники не є вашою єдиною метою, чи не так? Вони лише частина якоїсь важливішої мети, яка стосується квантового комп’ютера. Отже, що ми насправді шукаємо? Ви можете мені про це розповісти?

— Ми найняли вас, щоб ви відправили Мандрівника до іншого царства, — сказав Лоренс. — Усе, що вам треба зрозуміти, — генерал Неш не примириться з невдачею.

Коли Лоренс повернувся до свого офісу, йому довелося мати справу з понад десятком термінових телефонограм. На нього також чекало понад сорок електронних листів. Він поговорив з генералом Нешем про хірургічну операцію та запевнив, що комп’ютерний центр спостерігає за нервовою діяльністю всіх частин Майклового мозку. Протягом наступних двох годин Лоренс ретельно складав електронного листа до вчених, що одержували субсидії з Вічнозеленого фонду. Хоча він не міг згадати Мандрівників, але попросив надіслати докладну інформацію про психотропні речовини, що викликали в людей видіння інших світів.

О шостій вечора ЗЛ-засіб зафіксував, що Лоренс вийшов з дослідницького центру й повернувся до свого міського будинку. Він зачинив парадні двері, зняв робочий одяг, натягнув чорний махровий халат і зайшов до своєї таємної кімнати.

Він хотів відіслати Липі останні новини про проект переходу, але, коли ввійшов в Інтернет, у лівому верхньому кутку екрана загорілася маленька блакитна коробка. Два роки тому, коли. Лоренсові дали новий код доступу до комп’ютерної системи Братів, він створив особливу програму для пошуку відомостей про батька. Запустившись, програма швидко нишпорила Інтернетом, немов тхір, який полював на мишей у старому будинку. Сьогодні вона знайшла інформацію про його батька в досьє зі свідченнями осакського відділу поліції.

На фотографії Горобця було два мечі: один із золотим руків’ям, а інший — з нефритовим оздобленням. Повернувшись до Парижа, Липа розповів, що мати Лоренса дала нефритовий меч Арлекінові на ім’я Шип, а той передав його родині Корріґанів. Лоренс здогадався, що в Ґабріела Корріґана ще була з собою ця зброя, коли Бун та його найманці атакували фабрику одягу.

Нефритовий меч. Золотий меч. Мабуть, були також інші. Лоренс дізнався, що за всю історію Японії найкращі мечі робив священик на ім’я Масамуне. Він кував клинки в тринадцятому сторіччі, коли монголи намагалися завоювати Японію. Імператор замовив кілька молитов у буддистських храмах, і для релігійних цілей було створено багато славнозвісних мечів. Сам Масамуне викував чудовий меч з діамантом на руків’ї, щоб надихати своїх десятьох учнів, джиттецу. Коли вони дізнались, як карбувати сталь, кожен учень створив меч, щоб показати роботу своєму вчителеві.