Розділ «30»

Томас, Що Ходить По Землі, припинив укручувати гвинт в утилізатор, поклав торцевий ключ і пильно глянув на відвідувачів.

— Не думаю, що ви справді з поліції, — сказав. — І не думаю, що цей ордер справжній. На жаль, я залишив зброю на кухні, тому доведеться мені примиритися з цією реальністю.

— Це розумний вибір, — сказав Бун. — Тим ліпше для вас. — Він повернувся до Прітчетта. — Повертайтеся до фургона й керуйте нашим зв’язком. Скажіть Ректорові забезпечити вас приладами для виявлення газу. Рон залишається на передньому ганку.

— Так, сер. — Прітчетт поклав пістолет назад до наплічної кобури. — А підозрілий, сер?

— У нас зараз усе буде добре. Я побалакаю з Томасом про його подальшу долю.

Твердо вирішивши зробити добру справу, Прітчетт поспішив назад до під’їзної алеї. Бун витяг лавку й сів за стіл.

— Що зламалось в утилізаторі відходів? — запитав він.

— Двигун заклинило, і він вигорів. Знаєте, через що це сталося? — Томас указав на маленький чорний предмет на столі. — Через сливову кісточку.

— Чому б не купити новий?

— Це надто дорого.

Бун кивнув.

— Еге ж. Ми перевірили ваш банківський рахунок і баланс кредитної картки. У вас немає грошей.

Томас, Що Ходить По Землі, і далі працював, риючись у деталях, розкиданих на столі.

— Я дуже радий, що удаваний поліцейський цікавиться моїми удаваними фінансами.

— Ви не хочете зберегти цей будинок?

— Це неважливо. Я завжди можу повернутись у своє плем’я до Монтани. Я надто довго тут жив.

Бун засунув руку у внутрішню кишеню шкіряної куртки, витяг конверт і поклав його на стіл.

— Тут двадцять тисяч доларів готівкою. Вони всі будуть ваші, якщо ви чесно відповісте на мої запитання.

Томас, Що Ходить По Землі, підняв конверт, але не відкрив його. Він тримав його на долоні, ніби оцінював вагу. Потім кинув конверт на стіл.

— Я чесна людина, а тому розповім вам усе безкоштовно.