Розділ «28»

Майя стягнула ковдру з ліжка, а потім прослизнула під простирадло. Її меч лежав за кілька дюймів від правої ноги. За п’ять хвилин Ґабріел вийшов з ванної з мокрим волоссям, у футболці та спідній білизні. Він повільно пройшовся по протертому килимку та сів на край ліжка. Майя подумала, що він хоче щось сказати, але хлопець передумав: заповз під покривало.

Лежачи на спині, Майя запам’ятовувала всі звуки, що було чути навкруги. Вітерець легко прокрадався крізь вікно. Час від часу вантажівка чи автомобіль проїжджали по шосе. Дівчина засинала. У напівдрімоті знову відчувала себе дитиною, що стояла сама в тунелі метро, коли на неї напали три чоловіки. Ні. Не думай про це.

Розплющивши очі, вона трохи повернула голову, окинула поглядом кімнату й подивилась на Ґабріела. Його голова лежала на подушці, а з-під простирадла виднілися м’які обриси тіла. Майї стало цікаво, чи було в нього в Лос-Анджелесі багато дівчат, які лестили йому й казали: «Я тебе кохаю». Вона відчувала підозру до слова кохання. Його весь час уживали в піснях і телесеріалах. Якщо кохання було слизьким і оманливим словом для громадян, то якими могли б бути найщиріші слова, що їх міг комусь сказати Арлекін?

Потім у пам’яті воскресла фраза, останні слова, які батько сказав їй у Празі: «Я помер би за тебе».

Вона почула скрип — Ґабріел неспокійно крутився на ліжку. Минуло кілька хвилин, а потім він підпер голову двома подушками.

— Ти розсердилась, коли ми сьогодні їли ланч. Мабуть, мені не треба було тебе запитувати.

— Тобі не треба знати про моє життя, Ґабріеле.

— У мене теж не було нормального дитинства. Моїм батькам усе здавалось підозрілим. Вони завжди ховались або тікали.

Мовчання. Майя запитувала себе, чи слід їй щось сказати. Чи можна Арлекінам мати особисті розмови з тими, кого вони захищають?

— Ти колись бачився з моїм батьком? — запитала вона. — Ти його пам’ятаєш?

— Ні. Але я пам’ятаю, як уперше побачив нефритовий меч. Мені тоді було вісім років.

Він замовк, а вона більше не запитувала. Деякі згадки були шрамами, які ти ховаєш від інших. Повз мотель проїхала вантажівка з причепом. Автомобіль. Ще одна вантажівка. Якщо якийсь транспорт зверне до внутрішнього двору, вона почує, як шини скриплять по невтрамбованому гравію.

— Я можу забути про свою родину, лише коли стрибаю з парашутом чи їду мотоциклом. — Голос Ґабріела був спокійним, а слова танули в темряві. — А потім я гальмую, і це повертається знов...