Розділ «28»

— Схоже на те, що ти не хотіла стати Арлекіном.

— Я спробувала жити громадянським життям. Але це було неможливо.

— І це тебе розлютило?

— Ми не можемо завжди обирати свій шлях самотужки.

— Здається, ти сердита на свого батька.

Ці слова прослизнули під її панцир і торкнулися серця. На секунду вона подумала, що зараз таки заплаче, що це розіб’є вщент той світ довкола них.

— Я... я поважала його, — запинаючись, вимовила вона.

— Це не означає, що ти не можеш на нього сердитись.

— Забудь про мого батька, — сказала Майя. — До того, що діється з нами зараз, він не причетний. Табула зараз шукають нас, а я намагаюсь тебе захистити. Припини гнати дорогою на великій швидкості. Мені потрібно, щоб ти завжди був у мене перед очима.

— Ми посеред пустелі, Майє. Нас ніхто не побачить.

— Мережа існує, навіть якщо ти не бачиш її ліній. — Майя підвелася й підвісила меч через плече. — Доїдай гамбургер. Я чекатиму тебе надворі.

Протягом решти дня Ґабріел їхав перед нею, намагаючись підлаштуватись під швидкість фургона. Сонце спустилось і розтануло за горизонтом, а вони й далі мчали на північний схід. За сорок миль від кордону зі штатом Невада Майя побачила синьо-зелену неонову вивіску невеличкого мотелю.

Майя дотяглась до сумочки за генератором випадкових чисел. Парне число означало б, що треба продовжувати шлях. Непарне — що треба зупинитися тут. Вона натиснула кнопку. ГВЧ показував 88167, і тому вона ввімкнула фари та звернула до внутрішнього двору, мощеного гравієм. Мотель мав форму літери U. Дванадцять кімнат. Пустий басейн, на дні якого росла трава.

Майя вийшла з фургона й підійшла до Ґабріела. Їм треба було спати в одній кімнаті, щоб вона могла за ним спостерігати, але Майя вирішила про це не згадувати. «Не тисни на нього, — подумала Майя. — Вигадай відмовку».

— Грошей у нас небагато. Буде дешевше замовити один номер на двох.

— Добре, — сказав Ґабріел і пішов за нею до офісу, де горіло світло.

Власницею мотелю була стара жінка, запекла курійка. Вона удавано посміхнулась, коли Майя написала на маленькій білій картці «містер і місіс Томпсони».

— Ми заплатимо готівкою, — сказала Майя.

— Добре, люба. Чудово. І постарайтесь нічого не зламати.

Два обвислі ліжка. Маленький столик і два пластикові стільці. У кімнаті був кондиціонер, але Майя вирішила залишити його вимкнутим. Коли хтось наблизиться, шум вентилятора заглушить сторонній звук. Вона плавно відчинила вікно над ліжками, а потім пішла до ванної. З голівки душу тонкою цівкою текла теплувата вода. У неї був ледь чутний лужний запах, і Майї було важко помити своє густе волосся. Вона вийшла з ванної у футболці й спортивних шортах, а потім туди зайшов Ґабріел.