Розділ «25»

— Ні. Це було моє рішення.

— А чому твій батько з тобою не приїхав?

Майя не зводила очей із сільниці з дірочками, що стояла посередині столу.

— Мого батька вбили тиждень тому у Празі.

— Це зробили Табула? — запитав Голліс.

— Так.

— А через що?

— Не твоя справа. — Майя говорила стримано, але її тіло нап’ялось, як тятива. Віккі здалося, що вона готова була схопитись на ноги та всіх повбивати. — Я вважаю за свій обов’язок захищати Ґабріела і його брата. Коли я це зроблю, то вистежу того, хто вбив мого батька.

— А ми з Майклом якось причетні до цього? — запитав Ґабріел.

— Ні. Табула полювали на мого батька протягом усього його життя. Його мало не вбили два роки тому в Пакистані.

— Пробач.

— Не витрачай своїх почуттів даремно, — сказала Майя. — Ми нічого не відчуваємо до цього світу й не чекаємо, що він нам чимось віддячить. Коли я була дитиною, батько часто говорив мені: «Verdammt durch das Fleisch. Gerettet durch das Blut», що означає: «Прокляті плоттю. Врятовані кров’ю». Арлекіни приречені вести нескінченну битву. Але, мабуть, Мандрівники врятують нас від пекла.

— А як довго вони ведуть цю битву? — запитав Голліс.

Майя відкинула волосся з обличчя.

— Батько говорив, що покоління воїнів змінювали одне одного впродовж тисячоліть. На єврейський Великдень він запалював свічки й читав уривок з вісімнадцятої глави Євангелія від Йоанна. Після того як Ісус перебув ніч у Гетсиманському саду, з’явився Юда з римськими солдатами й чиновниками, яких підіслав першосвященик.

— Я знаю цей уривок з Біблії, — сказав Голліс. — тут справді щось дивне. Вважають, що Ісус є Царем світу. У Новому Завіті ніхто ніколи не згадує про зброю та охоронців, але раптом один з апостолів...

— Це Петро, — сказала Віккі.

— Правильно. Я згадав. Що би там не було, Петро дістає меча й відрубує вухо слузі першосвященика, якого звали...

Цього разу Голліс позирнув на Віккі, бо зрозумів, що вона знає відповідь.

— Малкус.