Розділ «10»

Бун вийшов з кімнати, і двері з тихим клацанням зачинилися. «Це божевілля, — подумав Річардсон. — Зі мною поводяться, як зі злочинцем». Кілька хвилин невролог ходив узад і вперед, а потім його гнів почав розсіюватись. Може, він і справді зробив щось погане. Була та конференція на Ямайці і ще що? Кілька обідів та готельних кімнат, які не мали нічого спільного з його Дослідженням. Як вони могли про це дізнатись? Хто їм розповів? Він подумав про своїх університетських колег і вирішив, що деякі з них заздрили його успіхові.

Двері різко відчинились, увійшов молодий азіат з товстим зеленим швидкозшивачем для файлів. Юнак був одягнений у бездоганно білу сорочку й вузьку чорну краватку. Через це він мав вигляд охайної та шанобливої людини. Річардсон одразу ж пом’якшав.

— Доброго вечора, докторе. Я Лоренс Такава, менеджер зі спеціальних проектів Вічнозеленого фонду. Перед тим як ми почнемо, я хочу сказати, що прочитав із задоволенням ваші книжки, особливо «Машину в черепі». Безперечно, ваші теорії про мозок дуже цікаві.

— Я хочу знати, навіщо мене покликали сюди.

— Нам треба з вами поговорити. Пункт 18-С надає нам таку можливість.

— Чому ми зустрічаємось сьогодні? Я пам’ятаю, що підписав контракт, але це вельми незвичайно. Ви могли б зв’язатися з моїм секретарем і призначити зустріч.

— Нам треба було відреагувати на конкретну ситуацію.

— Що вам потрібно? Короткий виклад досліджень за цей рік? Я надсилав вам попередню доповідь. Її читали?

— Ви тут не для того, щоб розповідати щось нам, містере Річардсон. Навпаки, ми хочемо надати вам деяку важливу інформацію. — Лоренс підійшов до одного зі стільців, обоє сіли навпроти один одного. — Упродовж останніх шести років ви здійснили кілька експериментів, але ваші дослідження підтверджують одну ідею — у Всесвіті не існує нічого божественного, людська свідомість — це лише біохімічний процес усередині нашого мозку.

— Це спрощений виклад, містере Такава. Але, по суті, це правильно.

— Результати ваших досліджень підтримують філософію Вічнозеленого фонду. Ті, хто керує фондом, уважають, що кожна людська істота — автономна біологічна одиниця. А наш мозок — це органічний комп’ютер із відповідним рівнем обробляння інформації, визначеним генетичною спадковістю. Протягом життя ми наповнюємо наш мозок знаннями, набутими під час навчання, і стандартними реакціями на різні випадки. Коли ми вмираємо, смерть знищує комп’ютер нашого мозку разом з усією його інформацією та операціями, які він проводив.

Річардсон кивнув.

— Думаю, це зрозуміло.

— Це чудова теорія, — сказав Лоренс. — На жаль, насправді це не так. Ми відкрили, що всередині кожної живої істоти існує згусток енергії, незалежної від мозку й тіла. Ця енергія потрапляє в кожну рослину або тварину під час народження. Коли ми вмираємо, вона залишає нас.

Річардсон стримував усмішку.

— Ви кажете про людську душу.

— Ми називаємо це Світлом. На нашу думку, Світло існує згідно з законами квантової теорії.

— Називайте це, як хочете, містере Такава. Назва не викликає в мене особливого інтересу. Припустімо на хвилину, що ми маємо душу. Вона всередині нас, доки ми живемо. Вона залишає нас, коли ми помираємо. Але навіть якщо ми погодимося з тим, що в нас є душа, вона не релевантна щодо нашого життя. Я маю на увазі, що ми не можемо робити з душею все, що заманеться. Вимірювати її. З’ясовувати, чи вона справді існує. Витягати її та поміщати в банку.

— Група людей під назвою Мандрівники здатні контролювати своє Світло й відсилати його зі свого тіла.

— Я не вірю ні в які релігійні дурниці. Це не може бути доведено експериментально.