Розділ «Тема 58. КРОВ І ЛІМФА»

Гуморальний імунітет – імунітет, зумовлений утворенням специфічних білків в організмі. У клітинних мембранах В-лімфоцитів містяться імуноглобуліни, які є специфічними рецепторами для антигенів. При контакті з цим антигеном утворюється клон плазмоцитів, які синтезують специфічні антитіла і виділяють їх у кров або тканинну рідину. Тут антитіла зв'язуються з антигенами на поверхні бактерій і прискорюють захоплення цих комплексів фагоцитами або приєднуються до токсинів та нейтралізують їх. Захист від вірусів забезпечують інтерферони. Так називають білки з подібними властивостями, які виділяються клітинами у відповідь на вторгнення в організм вірусів. Завдяки інтерферонам клітини набувають несприйнятливості до вірусів. Інтерферони були відкриті в 1957 році А. Айзеком і Дж. Ліндеманом. Отже, гуморальний імунітет здійснюється:

■ за допомогою антитіл (білки, які знешкоджують певний вид мікроорганізмів);

■ за допомогою інтерферонів (білки, які запобігають зараженню клітин вірусами).

Імунологічна пам'ять – утворення довгоживучих Т- і В-лімфоцитів, які при повторній зустрічі з антигеном здатні до швидкої і сильної відповіді.

Імунологічна толерантність – вибіркова відсутність відповіді на даний антиген при повторній зустрічі.

Алергія – стан підвищеної чутливості організму у відповідь на дію алергенів, який є передумовою виникнення патологічних імунних реакцій. Алергенами є речовини, які спричинюють алергічні реакції. Зовнішніми (екзоалергени) алергенами є деякі харчові продукти (шоколад, цитрусові), запахи (квітів, парфумів), лікарські препарати та ін., внутрішніми (ендоалергени) – власні тканини організму переважно з видозміненими природними властивостями (при опіках омертвілі тканини стають чужорідними для організму). Проявляється алергія висипами на шкірі (кропивниця), звуженням дихальних шляхів унаслідок розбухання їх слизових оболонок, набряками, нежиттю, запаленням слизової оболонки ока тощо.

Імунітет формується проти мікроорганізмів або токсинів (інфекційний), у відповідь на виникнення пухлин (протипухлинний) та при пересаджуванні чужорідних клітин, тканин, органів (трансплантаційний). Трансплантація – це пересаджування тканин та органів у межах одного організму або від одного організму до іншого. Ділянка органу, яку пересаджують, називається трансплантантом. Організм або орган, з якого беруть тканину для пересаджування, є донором; організм, якому пересаджують трансплантант, – реципієнтом. Пересаджування тканин та органів у межах одного організму відбувається найбільш успішно, бо білки (антигени) трансплантанта не відрізняються від білків реципієнта і можливе справжнє приживання. А при пересаджуванні тканин та органів від одного організму до іншого відбувається реакція відторгнення, яка здійснюється імунною системою реципієнта. Успіхи імунології створили основу для проведення вдалих трансплантацій.

В імунології розрізняють природний і штучний імунітет. Природний поділяють на вроджений і набутий, а штучний – на активний і пасивний.

Види імунітету

Для формування штучного імунітету використовують вакцини та лікувальні сироватки. Вакцини – препарати, виготовлені з ослаблених або вбитих збудників інфекції, які використовуються для формування штучного активного імунітету. Застосовують вакцини для запобігання інфекційним хворобам та лікування їх (проти коклюшу, поліомієліту, дифтерії, туберкульозу та ін.). На дію вакцини виробляються антитіла, а імунітет, який формується, діє багато років. Лікувальні сироватки – препарати, які містять готові антитіла проти збудників хвороб і використовуються для формування штучного пасивного імунітету. Застосовують для запобігання інфекційним хворобам (наприклад, проти правця). При введенні сироваток антитіла не виробляються, а імунітет, який формується, діє недовго – лише кілька місяців.

Зустрічаються випадки природженої і набутої нездатності організму синтезувати антитіла – природжений і набутий імунодефіцити. Вони можуть бути зумовлені спадковими чинниками, важкими запальними і токсичними процесами, нестачею білків, тривалими кровотечами та ін. На утворення антитіл великий вплив мають харчування (при голодуванні або неповноцінному білковому харчуванні продукування антитіл зменшується); іонізуюча радіація, продукція гормонів, переохолодження і перегрівання, отруєння, гіповітаміноз (затримує синтез антитіл); стрес (обумовлює різке зниження загальної стійкості організму); вплив антибіотиків (вироблення антитіл в ряді випадків зменшується) та ін. Прикладами імунодефіцитних станів е СНІД, алергічні реакції та ін.

Зсідання крові як функція тромбоцитів

Зсідання крові – захисна реакція організму, що попереджає втрату крові при випадковому пошкодженні судин. Важливу роль у зсіданні крові відіграють тромбоцити. Для зсідання крові потрібна наявність багатьох речовин: білків, вітамінів (зокрема, вітаміну К), солей кальцію. Зсідання крові є багатостадійною реакцією організму, у якій беруть участь 13 різних чинників. Починаються процеси зсідання крові через 1-2 хв і закінчуються утворенням тромбу через 3-5 хв після початку кровотечі. При виконанні фізичної роботи кількість тромбоцитів зростає в 3-5 разів, при цьому збільшується здатність крові до зсідання. Механізм зсідання крові має три основних етапи.

При зсіданні крові можуть спостерігатися порушення:

■ гіперкоагуляція – прискорення зсідання, яке проявляється при стресових ситуаціях;

■ гіпокоагуляція – затримка зсідання, яке може проявлятися внаслідок запальних захворювань печінки, недостатньої кількості вітаміну К та ін.;

■ гемофілія – спадкове захворювання, зумовлене порушенням зсідання крові через нестачу певного білка крові.

У непошкоджених кровоносних судинах кров не зсідається тому, що: а) ендотелій мас дуже гладку поверхню і не викликає руйнування тромбоцитів; б) в крові є гепарин (природній антикоагулянт, який утворюється в базофілах); в) фактори зсідання знаходяться в кровоносному руслі в неактивному стані.

Під час деяких захворювань (наприклад, атеросклерозу) кров може зсідатися всередині судини і утворювати в ній тромби. Вони закупорюють важливі судини, що дуже небезпечно для життя. В організмі є речовини, що запобігають зсіданню крові й утворенню тромбів. До них належать гепарин, який утворюється в печінці й легенях, і фермент сироватки крові фібринолізин. Отже, в організмі людини є система зсідання крові (фібрин), протизсідальна система (гепарин) і фібринолітична (фібринолізин) система крові.

Склад і функції лімфи