Розділ «Тема 58. КРОВ І ЛІМФА»

• метгемоглобін – патологічна сполука гемоглобіну з киснем, утворюється під дією сильних окисників, наприклад, нітратів (MtHb).

Стан, при якому кількість еритроцитів і гемоглобіну в одиниці об'єму зменшена, називається анемією, або недокрів'ям. Кров переносить менше кисню, і тому настає киснева недостатність, яка впливає на розумову діяльність і фізичну активність. Людина скаржиться на задишку, відчуває слабкість, шум у вухах, шкіра і слизові оболонки бліднуть. Основними причинами анемії можуть бути: а) захворювання червоного кісткового мозку, селезінки, печінки; 6) дія алкоголю, деяких хімічних речовин (солі важких металів, сполуки бензолу) чи токсинів, радіаційне забруднення; в) авітамінози (за відсутності В11, В12); г) нестача заліза та ін. Посилене вітамінізоване харчування, правильний режим праці й відпочинку допомагають відновити нормальний вміст гемоглобіну в крові.

Лейкоцити – білі кров'яні тільця, які здатні до самостійного пересування. Кількість лейкоцитів коливається в значних межах залежно від часу доби, стану організму, сильних емоційних реакцій, болю, інфекційних захворювань тощо. Окремі лейкоцити можуть жити десятки років (наприклад, клітини імунологічної пам'яті). Усі лейкоцити здатні до фагоцитозу, який був відкритий і описаний 1.1. Мечниковим. На фагоцитарній функції ґрунтуються основні функції лейкоцитів: поживна (здатні перетравлювати й переносити продукти перетравлення іншим клітинам), видільна (неперетравлювані частинки разом з лейкоцитами надходять у травний канал і виводяться з організму) і захисна (знищення чужорідних клітин і речовин). Лейкоцити здійснюють свої функції після надходження в тканини. За морфологічними ознаками лейкоцити поділяють на групи: гранулоцити і агранулоцити. Співвідношення кількості різних видів лейкоцитів у крові є характеристикою стану організму людини і називається лейкоцитарною формулою.

Лейкоцити, їх різновидність і функції

Тромбоцити – кров'яні пластинки, які відіграють важливу роль при зсіданні крові. Утворюються в червоному кістковому мозку шляхом відщеплення невеликих часточок цитоплазми від великих кровотворних клітин – мегакаріоцитів. їх мембрана нестійка до механічних впливів і легко руйнується, тому тривалість їхнього життя – 10-12 днів. Тромбоцити мають здатність прилипати до чужорідних агентів, фагоциту- вати віруси і таким чином беруть участь у підтриманні неспецифічного імунітету.

Будова та функції клітин крові

Групи крові. Переливання крові

Групи крові – це ознаки крові, які формуються на ранніх етапах ембріогенезу і не змінюються протягом усього життя людини. У 1901 році К. Ландштейнером було встановлено, що в крові здорових людей є природні антитіла, які викликають склеювання еритроцитів – аглютинацію. Так було започатковано відкриття систем груп крові, яких на сьогодні відомо вже більше десятка: система АВО, резус- система, система Даффі, система Льюїс, система Лютеран, система Келл, система Кідд та ін. Групи крові за системою АВО визначаються наявністю в еритроцитах людини алгютиногенів А і В та речовин, які знаходяться у плазмі крові – аглютинінів а і β. Склеювання еритроцитів відбудеться в тому випадку, якщо аглютиноген А зустрічається з аглютиніном a, a аглютиноген В – з аглютиніном β.

Розподіл поширеності людей з певним типом крові має свої відмінності в різних країнах. В українців найпоширенішою групою крові є друга група (А) – 40%. Далі йдуть перша група (0) – 37%, третя (В) – 17%, четверта (АВ) – 6%

В еритроцитах більшості людей (85%) є ще один фактор, виявлений вперше К. Ландштейнером та Р. Вінером в 1940 році в крові мавп макак (Macacus rhesus) і тому названий резус-фактором. Відсутність його виявлена у 15% людей. Резус- належність визначається наявністю в мембрані еритроцитів кількох антигенів – Rh+, або їх відсутністю – Rh-. Якщо Rh+-кров перелити людині з Rh--кров'ю, то в неї утворюються специфічні аглютиніни та гемолізини. Повторне введення такій людині Rh+-Kpoei може спричинити аглютинацію і важкі ускладнення (гемотрансфузійний шок). Резус-фактор має значення не тільки при переливанні крові, а й при вагітності. Якщо у Rh--жінки формується Rh+ – плід, то його кров викликає утворення в крові матері аглютинінів. Імунізація відбувається повільно, тому перша дитина може народитися нормальною. При повторній вагітності аглютиніни проникають через плаценту і руйнують еритроцити плоду, що приводить до його смерті або до народження дитини з гемолітичною жовтяницею. Сьогодні розроблено методи, які запобігають резус-конфлікту в 93-97% випадків.

Групи крові визначають за допомогою методу стандартних сироваток, що містять відомі аглютиніни: II – β, III – α, а сироватка І групи (а і β) береться для контролю. Для визначення резус-фактора використовують стандартну сироватку "Антирезус", яку готують з крові Rh--людей.

У практичній медицині переливання крові роблять при великих її втратах, деяких захворюваннях тощо. Людина, яка дає кров, називається донором, а та, яка одержує, – реципієнтом. У дорослої людини без шкоди для її здоров'я можна взяти 200 мл крові. За сучасними рекомендаціями переливання крові здійснюється з урахуванням певних положень: а) при переливанні слід використовувати лише одногрупну кров; б) уявлення про "універсального донора" та "універсального реципієнта" застаріло, оскільки існують інші системи груп крові; в) у певних випадках людина з IV групою крові (АВ) може стати "універсальним донором" плазми, позаяк у ній немає аглютинінів; г) не слід користуватися кров'ю одного і того ж донора при повторному переливанні, оскільки обов'язково до якої-небудь із систем відбудеться імунізація; е) найкращим донором є людина, яка сама для себе може здати кров. Взяту кров за допомогою певних хімічних речовин можна консервувати, що запобігає її зсіданню і дозволяє зберігати тривалий час у "банках крові". Сьогодні для переливання використовують цільну кров (рідше), компоненти крові (еритроцитарна маса, лейкоцитарна маса, тромбоцитарна маса, плазма, альбумін, фібриноген, тромбін, глобуліни), кровозамінники (поліглюкін, желатиноль, сольові розчини та ін.).

Імунітет та захисні можливості лейкоцитів

Лейкоцити відіграють важливу роль у захисних реакціях організму, зокрема в утворенні імунітету. За визначенням М. Бернета, який є одним із творців сучасної імунології, імунітет (лат. immunitas – звільнення від будь-чого) – здатність організму розпізнавати проникнення в організм чужорідного матеріалу і мобілізувати клітини та утворювані ними речовини на швидке і ефективне видалення цього матеріалу. Засновниками імунології, яка виникла в XIX ст., є: Е. Дженнер (розробив метод запобігання захворюванню на віспу), Луї Пастер (метод запобіжних щеплень), 1.1. Мечніков (відкрив захисну роль фагоцитозу і створив клітинну теорію імунітету), Пауль Ерліх (засновник гуморальної теорії імунітету) та ін.

В організмі розрізняють декілька систем, які забезпечують захист від хвороботворних агентів: а) специфічна імунна система (утворення антитіл, вибіркове "зв'язування" антигена, імунологічна пам'ять тощо); б) неспецифічна гуморальна система (бар'єрна функція шкіри, бактерицидність молочної кислоти і жирних кислот, виділень потових і сальних залоз, лізоцим слини і сліз тощо); в) неспецифічна клітинна система (явище фагоцитозу).

Специфічні системи формуються (набувається імунітет) лише після початкової взаємодії з чужорідним фактором-антигеном, а неспецифічні системи імунітету здатні знешкоджувати ці фактори навіть у тому разі, якщо організм з ними раніше ніколи не стикався. Антигени – це чужорідні для організму хімічні речовини, живі організми, які при потраплянні в організм викликають утворення специфічних антитіл. Антигени містяться в мембранах клітин. Антитіла – це білкові речовини, синтезовані організмом у відповідь на присутність чужорідної речовини. Усі антитіла людини – це імуноглобуліни, які містяться в плазмі крові, лімфі, слині, секретах травного тракту і забезпечують захист, зв'язуючи антигени.

Організм людини має внутрішню специфічну систему самозахисту – імунну систему. До центральних органів імунної системи відносять червоний кістковий мозок, тимус, а до периферичних – лімфатичні вузли, селезінку, мигдалики, апендикс. Основними формами імунної відповіді організму людини на чужорідний для нього матеріал є клітинний імунітет, гуморальний імунітет, імунологічна пам'ять, імунологічна толерантність та алергія.

Клітинний імунітет – імунітет, зумовлений зростанням кількості Т-лімфоцитів, здатних до вибіркового реагування з даним антигеном. При взаємодії з антигеном Т-лімфоцити (мають на мембрані рецептори, які розпізнають його) починають розмножуватися і утворюють клон таких же Т-клітин. Клітини цього клону знищують чужі клітини (Т-кілери), обумовлюють диференціацію плазмоцитів (Т-хелпери), синтезують лімфокіни та ін. Крім того, окремі групи лейкоцитів, а саме рухливі нейтрофіли і нерухливі моноцити, можуть фагоцитувати чужорідний матеріал. Отже, клітинний імунітет здійснюється:

■ за допомогою Т-лімфоцитів (знищують певні види мікроорганізмів);

■ за допомогою фагоцитів (знищують будь-які види мікроорганізмів).