Розділ «Тема 44. ТИП МОЛЮСКИ, АБО М'ЯКУНИ»

Молюски об'єднують у кілька класів: Черевоногі (Gastropoda), Двостулкові (Bivalvio), Головоногі ( Cephalopoda).

Черевоногі – група молюсків, які мають асиметричне тіло з добре розвиненими головою, тулубом і ногою. Цей клас об'єднує понад 90 тис. видів, які заселяють моря, прісні водойми й суходіл. У черевоногих зустрічаються всі способи живлення, які є у молюсків: переважна більшість рослиноїдні (наприклад, виноградний слимак, слизуни, ахатіна), є хижаки (рапана, яка живе в морях і поїдає устриць та мідій), фільтратори (морські вушка), детритофаги (верметуси, які вловлюють детрит нитками слизу), паразити (наприклад, ентоконхи, які паразитують в тілі голотурій), всеїдні (наприклад, ставковики). Характерними особливостями класу є: а) суцільна асиметрична черепашка, схожа на конус або спіраль; б) відмежована голова з однією або двома парами щупалець і очима; в) добре розвинена нога, яка має широку повзальну підошву. Черепашка має отвір, який називається устям, куди в разі небезпеки втягується тіло. У багатьох гастропод устя закривається кришечкою для захисту від ворогів. Більшість черевоногих мають розвинену радулу. У хижих, крім терки, у ротовій порожнині є щелепи – особливі складки з рогоподібної речовини або вапняку, які слугужать для перетирання їжі. Слинні залози добре розвинені у всіх представників класу. У більшості черевоногих молюсків серце двокамерне (складається з передсердя та шлуночка). Це пов'язано з тим, що орган дихання (легеня або зябра) непарний. Серед черевоногих еяк гермафродити, так і роздільностатеві. Запліднення у них внутрішнє. Із запліднених яєць, які зазвичай відкладають на листки рослин, між грудочками ґрунту або у вириті ямки, розвиваються особини, подібні до дорослих (прямий розвиток).

Клас Черевоногі поділений на підкласи: Передньозяброві (зябра розташовані перед серцем), Задньозяброві (зябра розташовані позаду серця) і Легеневі молюски.

Цікавими представниками передньозябрових молюсків є рапани, конуси, мурекси, тонни, тритони та ін. У Чорному морі серед заростей червоної водорості філофори зустрічається рапана, яка є страшним хижаком для устриць та мідій. На мілководді тропічних морів серед коралів і водоростей живуть молюски з роду Конуси. їхні слинні залози виробляють отруту, яка за дією прирівнюється до кураре. Слинні залози молюсків з роду Тонна виробляють секрет, що містить сірчану і аспарагінову кислоти. Сірчана кислота використовується молюсками для руйнування черепашок їхніх жертв, аспарагінова ж кислота приводить жертву в стан заціпеніння. Молюсків з роду Мурекс називають пурпурними, оскільки в них є залоза, що виробляє фарбувальну речовину – пурпур. Найбільша черепашка серед черевоногих спостерігається у

Слимак виноградний

тритонів, або хароній (Charonia tritonis). Цей великий хижий молюск є основним природним ворогом морської зірки, яку називають "терновим вінцем". Вона за масового розмноження спустошує коралові рифи.

Серед задньозябрових черевоногих молюсків можна виділити морських зайців та морських ангелочків. Характерною особливістю морських зайців є їхня здатність виділяти чорнило, яке є засобом захисту від хижаків. Цей секрет містить бром, холіни, що їх молюск отримує від червоних водоростей, якими живиться. Чорнила мають властивість знижувати рухливість хижаків. Морські ангелочки є прикладом черевоногих молюсків, які втратили черепашку і пристосувалися до хижого способу життя в товщі води. Вони мають крилоподібні вирости ноги, розвинутий ловильний апарат з ротових придатків, які вкриті клейким слизом, для полювання на інших крилоногих.

Типовим представником легеневих черевоногих є стовковик звичайний, або великий (Lymnoea stogno/is), який живе в ставках, невеликих озерах і річках. Це один із найненажерливіших мешканців прісних водойм. Він поїдає рослини, тварин та їхні рештки. Хоча ставковик живе у воді, дихає він киснем атмосферного повітря, яке потрапляє в легеню. Поширеними молюсками, які живуть поряд зі ставковиками, є котушки, серед яких виділяється розмірами котушка рогова. Рослиноїдними видами цієї групи є виноградний слимак, якого в країнах Західної Європи здавна вживали в їжу, велетенський африканський слимак ахатіна, який є шкідником цитрусових і бананів, невеличкий прісноводний слимак фіза, який часто живе в акваріумах.

Двостулкові – це група молюсків, які мають симетричне тіло з добре розвиненими тулубом і ногою, але без голови. До цього класу належить понад 20 000 видів, які живуть лише у воді. Двостулкові населяють моря (мідії, устриці, морські гребінці) та прісні водойми (жабурниці, перлівниці). Двостулкові ведуть придонний спосіб життя і трапляються на різних глибинах. Більшість із них – повільно повзаючі форми, деякі нерухомо прикріплюються до субстрату. Черепашка цих молюсків двостулкова, повністю вкриває тіло з боків. Ліва і права стулки черепашки рухомо з'єднані на спинному боці еластичною зв'язкою, утвореною органічною речовиною. Закривається черепашка завдяки скороченню двох, як у жабурниці, або одного, як у міди, м'язів-замикачів, які прикріплюються до внутрішніх боків протилежних стулок. Сплющене з боків тіло складається з тулуба, оточеного мантією, та мускулистої клиноподібної ноги. Характерна особливість двостулкових – відсутність голови. З редукцією голови пов'язана відсутність у травній системі глотки, тертки і слинних залоз. Рот, оточений двома парами ротових лопатей, розташований на передньому кінці тулуба. Живлення відбувається шляхом фільтрації. Мантія, що з боків цілком охоплює тіло молюска, на задньому його кінці утворює порожнисті трубчасті вирости – сифони. Через нижній (ввідний) сифон вода входить у мантійну порожнину, а через верхній (вивідний) – виходить з неї. З водою в мантійну порож-

Внутрішня будова беззубки: А – м'яз-замикач; В – анальний отвір; В – вивідний сифон; Г – ввідний сифон; Д – зябра; Е – кишка; Є – мантія; Ж – статева залоза; З – ного; І – ротові лопаті; Й – черепашка; К – шлунок; Л – печінка; М – нирко; Н – навколосерцева сумка; О – трикамерне серце

нину надходять поживні речовини та кисень. Більшість двостулкових молюсків пересувається за допомогою клиноподібної ноги. Відсутність голови, спрощення ротового апарату і малорухливий спосіб життя двостулкових зумовили слабкий розвиток органів чуття. Двостулкові здебільшого роздільностатеві, проте відомі й гермафродити (наприклад, устриці). У більшості двостулкових розвиток відбувається з перетворенням. Із заплідненої яйцеклітини розвивається планктонна личинка, яка сприяє розселенню виду. У деяких прісноводних двостулкових (жабурниці, перлівниці) утворюється личинка (глохідій), розвиток якої відбувається у шкірі риб. З личинки формується маленький молюск і через розриви у шкірі випадає на дно.

Типовим представником двостулкових молюсків є беззубка, або жабурниця. Цей молюск живе на дні водойм, до половини занурюючись у мулистий ґрунт. Черепашка його досягає 10 см завдовжки. Передній кінець тварини заокруглений, а задній дещо загострений. За допомогою ноги беззубка може повільно повзати по дну (від 20 до 30 см за годину). Якщо беззубку потурбувати, вона швидко втягує ногу і за допомогою двох м'язів закриває черепашку. Черепашка жабурниці, як і черепашка ставковика, складається з вапняку.

Мідія їстивна (Mytilis edulis) – вид двостулкових молюсків, які мають видовжену клиноподібну черепашку і здатні утворювати дуже міцні бісусні нитки, за допомогою яких прикріплюються до субстрату. Молоді молюски можуть добре пересуватися, дорослі ж міняють місце проживання лише за дуже несприятливих умов. Мідії – чудові фільтратори: за одну годину доросла особина може профільтрувати близько трьох літрів води. М'ясо мідій їстівне, воно містить біологічно активні речовини і використовується для дієтичного харчування.

Устриця їстивна (Ostrea edulis) – вид двостулкових молюсків, які зустрічаються переважно у тропічних морях. У помірних морях вони є лише там, де температура води влітку досягає 16°С. На відміну від мідій, устриці приростають черепашками до каміння та до черепашок інших молюсків. Черепашка устриці має несиметричні стулки з нерівною поверхнею. Нога та бісусна залоза редуковані у зв'язку з нерухомим способом життя. В Україні зустрічаються в Чорному морі: у захищених бухтах, на прибережних скелях, а також на мілководді. Устриці дуже чутливі до чистоти води та достатньої кількості в ній кисню. За способом живлення є фільтраторами води – кожна особина може відфільтрувати від 1 до 3 л води за годину.

Морські гребінці є групою молюсків, яка поєднує представників двох родин.

У Чорному морі зустрічається лише один вид гребінців – гребінець чорноморський. Ці молюски мають широку віялоподібну черепашку, забарвлену в різні кольори. На відміну від інших морських молюсків, морські гребінці ведуть відносно активний спосіб життя. Пересуваються короткими стрибками. При цьому стулки черепашки відкриваються, а потім швидко стуляються і вода, що виштовхується з порожнини молюска сильним струменем, сприяє його пересуванню. Живиться морський гребінець, фільтруючи воду.

Дрейсена, або трикутниця (Dreissena polymorpha) є поширеним видом прісноводних молюсків. Тіло невеликих розмірів, до 3,5-4 см завдовжки, з дуже характерним тригранним обрисом черепашки. Дорослі дрейсени ведуть прикріплений спосіб життя. Вони виділяють речовину, що перетворюється у воді на міцні нитки, так звані бісуси, якими дрейсени прикріплюються до підводних предметів. Особливо сильно розвинулося поселення дрейсени у великих водосховищах Дніпра, де ними обрастають залишки затоплених дерев, кущів, а також гідротехнічні споруди, трубопроводи, що порушує їхню роботу.

Найбільшим із двостулкових молюсків є тридакна велетенська (Tridacna gigas), яка може досягати 1,5 м в довжину і мати масу до 300 кг. Справжнім царством традакн є Великий Бар'єрний риф біля берегів Східної Австралії.

Корабельними черв'яками називають молюсків роду Тередо. Це невеликі істоти довжиною до 10 см, які своєю маленькою загостреною черепашкою можуть проробляти ходи у дерев'яних конструкціях, через що вони стають непридатними до експлуатації.

Головоногі – група молюсків, які мають симетричне тіло з добре розвиненими головою, тулубом і щупальцями. Це найбільш високоорганізована група молюсків, яка об'єднує близько 650 сучасних видів. Головоногі є виключно морськими організмами, вони найбільше поширені в тропічних та субтропічних водах з високою солоністю води (тому їх немає ні в Чорному, ні в Азовському морях). Головоногі – хижаки, які живляться крабами, рибою та іншими тваринами. Кальмари і каракатиці активно переслідують свою здобич, а восьминоги підстерігають її. Можуть швидко змінювати забарвлення тіла. Це пояснюється наявністю в їх шкірі клітин з різними пігментами, здатних під впливом імпульсів з центральної нервової системи розтягуватися або стискатися. Тіло головоногих складається з голови та тулуба, вкритого мантією. Велика голова добре відокремлена від тулуба, має очі, щупальці, що оточують ротовий отвір, і лійку. У восьминогів є 8 однакових, а у кальмарів і каракатиць – 8 коротших та пара довших (ловильних) щупальців. На щупальцях зазвичай знаходяться присоски для утримання здобичі. Черепашка в більшості сучасних видів головоногих відсутня або лежить під шкірою, як у каракатиці. Мантія на черевному боці тіла утворює мантійну порожнину, яка відкривається назовні щілиноподібним отвором. У травній системі головоногих є тверді рогові щелепи, тертка, дві пари слинних залоз. У задню кишку багатьох головоногих впадає протока чорнильної залози, секрет якої має захисне значення. Кровоносна система головоногих майже замкнена. Висока швидкість руху крові в них забезпечується роботою добре розвинутого серця, що складається зі шлуночка та двох передсердь. Нервова система і пов'язані з нею органи чуття досягли найвищого розвитку серед молюсків. Нервові вузли утворюють велике навкологлоткове скупчення – мозок, який захищений хрящовою капсулою. Очі за своєю будовою подібні до очей хребетних, а за гостротою зору не поступаються очам людини. Головоногі є роздільностатевими тваринами. Для них характерний прямий розвиток. Розмножуються, як правило, один раз у житті. У деяких видів (аргонавтів, восьминогів) спостерігається турбота про потомство.