Розділ «Тема 32. РІЗНОМАНІТНІСТЬ РОСЛИН. ВИЩІ СПОРОВІ РОСЛИНИ. МОХОПОДІБНІ»

Клас Листостеблові, або справжні, мохи містить найбільшу кількість мохоподібних. Це переважно багаторічні рослини, що характеризуються груповими формами росту (дерновники, куртинки, подушки). Найвідомішими родами справжніх мохів є рід Політрих і рід Сфагнум. Із роду Політрих у флорі України представлено 8 видів, з яких найбільш характерним видом є зозулин льон звичайний (політрих звичайний, рунянка). Це багаторічні рослина, яка живе на вогких місцях у лісах, на луках, на болотах тощо. Міжнародна назва роду походить від грецьких слів, що в перекладі означають "багато волосся", і пов'язана, очевидно, з тим, що рослина утворює густі дернини. Гаметофіт має пряме, прямостояче стебло до 40 см заввишки, яке густ вкрите зеленими листочками. Від нижньої частини стебла відходять багатоклітин ризоїди, за допомогою яких рослина прикріплюється до ґрунту. Зозулин льон – дводомна рослина. На верхівках одних рослин розташовані антеридії, які оточені розеткою червонуватих листків, а на верхівках інших рослин в оточенні зелених листочків – архегонії. Спорофіт складається зі стопи, ніжки і коробочки, яка своєю формою схожа на зозулю. Коробочка має зубчики у порах, що є пристосуванням для розсіювання спор. У суху погоду вони відгинаються і відкривають пори, сприяючи висіванню спор. Сфагнові мохи (торфові мохи, білі мохи) поширені на болотах та інших дуже зволожених місцях.

Стебло у рослин роду Сфагнум пряме, розгалужене, листки не мають жилок та містять два види клітин: живі зелені (фотосин-

Сфагнум

тезуючі) і мертві безбарвні (водоносні). Водоносні клітини здатні нагромаджувати і довго утримувати таку кількість води, яка в 30-40 разів перевищує масу самого моху. Ризоїди у них відсутні, і вода надходить через пори клітин. Торфові мохи – однодомні рослини. Антеридії розвиваються в пазухах листків на бічних гілочках, архегонії – на верхівці. Ці мохи ростуть верхівкою, а нижня частина стебла поступово відмирає. Рештки сфагнів нагромаджуються у воді, ущільнюються і без доступу кисню утворюють бактерицидні гумінові кислоти і торф.

Отже, мохоподібні погано пристосовані до посушливих умов життя но суходолі, тому ростуть у добре зволожених місцях, де оселяються на поверхні ґрунту, стовбурах дерев, камінні, скелях тощо.

Значення мохоподібних у природі та житті людини

Мохоподібні є складовою частиною рослинного світу і відіграють помітну роль у природі. Вони є основою рослинного покриву боліт, у яких накопичується вода і які живлять річки. Завдяки невибагливості до умов довкілля вони можуть першими оселятися там, де немає рослинних організмів, виступаючи у ролі рослин-піонерів. Суцільний шар живих мохів, їхніх відмерлих решток перешкоджає випаровуванню води та сприяє її зберіганню в ґрунті. Але часто таке розростання мохів може призводити до утворення боліт на місцях лісів, озер, лук. Мохоподібні є основою рослинного покриву боліт, які відіграють виняткову роль у формуванні та збереженні річок і струмків. Вони вбирають у себе дощові й талі води, а потім поступово віддають їх, обумовлюючи таким чином існування річок навіть у періоди тривалої засухи. Цікаво, що тварини мохи майже не споживають. Лише коли не вистачає корму деякі тварини (північні олені) можуть поїдати несмачну їжу. Але не лише хребетні тварини не живляться мохами: їх не пошкоджують ні комахи, ні бактерії.

Більшість мохоподібних не має практичного значення для людини. Значення мохів у господарській діяльності людини визначається, насамперед, торфовими мохами. Торф використовують у сільському господарстві (як підстилку для худоби, добрива), у промисловості (як будівельний матеріал і хімічну сировину для отримання карболової і оцтової кислот, парафіну, спиртів тощо), у медицині та ветеринарії тощо. Мохи дуже добре вбирають воду із середовища, тому можуть накопичувати й радіоактивні речовини. Крім здатності поглинати велику кількість води, сфагнові мохи володіють й іншою надзвичайною властивістю. Вони містять антибіотичну речовину сфагнол, який має бактерицидну дію. Це обумовило їхнє використання як перев'язочного матеріалу: під час Другої світової війни в партизанських загонах, де не вистачало бинтів і вати, сфагнові мохи досить часто рятували життя пораненим бійцям. У горах Європи, зокрема Карпатах, у печерах росте мох – схістостега периста, або самосвітний мох, протонема якого здатна до зеленого свічення. Особливі лінзоподібні клітини вловлюють слабке світло та спрямовують його на хлоропласти. Свічення цього моху породило казки про гномів, що з ліхтарями охороняють скарби природи. Акваріумістам відомі водяні мохи річчія водяна, фонтіналіс. Ці мохи утворюють густі плаваючі зарослі, у яких ховаються мальки риб. Ікра, що потрапляє під захист густо переплетених пагонів, надійно захищена від поїдання іншими мешканцями акваріума та дії шкідливих мікроорганізмів, бо мох виділяє особливі речовини, що вбивають останніх. Із листостеблових мохів, крім названих вище видів, можна виділити і фунорію вологомірну, яка є типовим міським мешканцем. її можна зустріти у тріщинах тротуарів, мурів і старих цегляних будинків, на задавнених сміттєзвалищах тощо. На гної, трупах тварин проростають сплахни, які потребують для росту і розвитку готових органічних речовин. У них тіло має вигляд крихітних зелених кущиків, на яких підносяться великі спороносні коробочки яскраво-червоного або жовтого кольору. Деякі види мохів стали зникаючими і тому занесені до Червоної книги.

Отже, значення мохоподібних у природі визначається їх здатністю вбирати та утримувати воду, а значення для людини пов'язане, здебільшого, з торфовими мохами.

Судинні рослини (Tracheophyta) мають спеціалізовані тканини для проведення води, і до них належать папороті, хвощі, псилофіти, плауноподібні та насінні рослини.

Вікіпедія