Розділ «46»

днією з причин того, чому Майклові дуже подобалось жити в дослідницькому центрі, було те, що персонал, схоже, передбачав усі його потреби. Уперше повернувшись від бар’єрів, Майкл почувався слабким і приголомшеним. Він не був цілком упевнений у реальному існуванні власного тіла. Провівши кілька медичних досліджень, доктор Річардсон і Лоренс Такава привели Майкла до галереї на першому поверсі на зустріч із генералом Нешем. Майкл попросив помаранчевого соку, і за п’ять хвилин вони повернулись із картонною коробкою завбільшки півлітра.

Тепер Майкл повернувся, вдруге подолавши бар’єри, і все було підготовлено для того, щоб він почувався комфортно. На пристінному столі в галереї була скляна карафка охолодженого помаранчевого соку. Поруч із нею стояла срібна таця зі свіжим домашнім печивом зі шматочками шоколаду всередині, так наче армія матусь у фартухах готувалась до повернення хлопця додому.

Кеннард Неш сидів напроти Майкла в чорному шкіряному кріслі й смакував вином. Коли вони почали розмову, генерал не взявся нотувати, і Майкла це здивувало. Тепер він зрозумів, що камери стеження працюють завжди. Майклові було приємно, що всі його слова та дії настільки важили, що їх треба було записувати й аналізувати. Від його сили залежав увесь дослідницький інститут.

Неш говорив м’яким голосом, нахилившись уперед.

— А потім почалась пожежа?

— Так. Зайнялися дерева. Саме тоді я знайшов стежку, що привела мене до міста в центрі «Ніде». Усі будинки теж горіли.

— Там хтось був? — запитав Неш. — Чи ви були на самоті?

— Спочатку я подумав, що місто порожнє. Потім я пішов до тієї маленької церкви й побачив там свого брата Ґабріела. Ми не розмовляли один з одним. Він рушив через прохід, який, імовірно, вів назад до цього світу.

Неш вийняв з кишені піджака мобільний, натиснув на кнопку й звернувся до Лоренса Такави.

— Зробіть копію останніх п’яти секунд нашої розмови й надішліть містерові Буну. Йому потрібні ці відомості і якнайшвидше.

Генерал поклав телефон у кишеню і взяв свій келих.

— Ваш брат усе ще перебуває в полоні терористського угруповання Арлекінів. Очевидно, вони навчили його переходити.

— У Ґабріела в руках був японський меч нашого батька. Як це можливо?

— Згідно з результатами нашого дослідження Мандрівники можуть носити з собою деякі предмети, так звані талісмани.

— Мені все одно, як їх називати. Знайдіть такий предмет і дайте мені. Я хочу, щоб у мене також була зброя, коли я переходжу.

Генерал Неш швидко кивнув, ніби хотів сказати: «Усе, що забажаєте, містере Корріґан. Без проблем. Ми про це подбаємо». Майкл оперся на стінку стільця. Він почувався достатньо впевненим, щоб висунути іншу вимогу.

— Це якщо я погоджусь відвідувати різні царства.

— Звичайно, погодитесь, — відповів Неш.

— Не погрожуйте мені, генерале. Я не служу у вашій армії. Якщо ви хочете вбити мене, зробіть це просто зараз. Тоді ви втратите найважливіший елемент цього проекту.