Розділ «46»

— Якщо ви хочете грошей, Майкле...

— Звичайно, хочу. Але це не має значення. Чого я дійсно хочу — це дізнатись про все. Коли ми зустрілись уперше, ви сказали мені, що я допоможу вам зробити велике відкриття в галузі новітніх технологій. Ви сказали, що ми разом змінимо історію. Добре, тепер я Мандрівник. Тоді чому в мене дроти в мозку? Для чого всі ці заходи?

Неш підійшов до столу й узяв шоколадне печиво.

— Ходімо зі мною, Майкле. Мені треба щось вам показати.

Удвох вони вийшли з галереї й попрямували коридором до ліфта.

— Усе це почалося кілька років тому, коли я був у Білому домі й розробляв програму звільнення від страху. Кожен мешканець Америки мав носити ЗЛ-засіб. Це поклало б край злочинності й тероризму.

— Але це не спрацювало, — докинув Майкл.

— Тоді наша технологія була простішою. У нас не було комп’ютерної системи, що могла б оперувати такою кількістю даних.

Коли вони вийшли з будинку, двоє охоронців пішли за ними через чотирикутне подвір’я до центру дослідницького комплексу. Повітря було холодним і вогким, і нічне небо ховалося за густою хмарою. Майкл здивувався, побачивши, що вони прямують до комп’ютерного центру. Туди допускали тільки техніків відповідної спеціалізації.

— Коли я взяв на себе керування Братством, я ініціював створення квантового комп’ютера. Я знав, що він буде достатньо потужним, аби вирішувати складні проблеми й оперувати величезним обсягом інформації. Якщо у нас буде комплекс квантових комп’ютерів, ми зможемо вистежувати людей і контролювати достоту щоденні дії кожного. Можливо, купка людей заперечуватиме, але більшість із радістю погодиться переглянути свої поняття про приватне в обмін на безпеку. Лише подумайте про переваги. Ніхто більше не поводитиметься зухвало. Ніяких неприємних сюрпризів...

— І більше не буде Мандрівників, — відповів Майкл.

Генерал Неш засміявся.

— Так. Маю це визнати. Ми позбувались таких, як Мандрівники, і це було частиною нашого плану. Але все змінилось. Тепер ви в нашій команді.

Охоронці залишились надворі, коли Майкл і Неш увійшли до порожнього вестибюля комп’ютерного центру.

— Звичайний комп’ютер працює на бінарній системі. Незалежно від своїх розмірів або потужності, у нього лише два стани свідомості: 1 або 0. Звичайні комп’ютери можуть дуже швидко працювати в мережі, пов’язані між собою, але вони все одно обмежені двома можливостями.

Цей комп’ютер ґрунтується на квантовій механіці. Здається логічним, що атом може рухатися вгору чи вниз — 0 або 1. Це знову ж таки бінарна система. Але квантова механіка говорить нам, що атом може рухатись догори-донизу чи існувати в обох станах одночасно! Тому можна робити одночасно багато обчислень, і до того ж швидко. Оскільки квантовий комп’ютер використовує квантові, а не стандартні комутатори, він має величезну потужність.

Вони ввійшли до кабіни без вікон, і за ними зачинились сталеві двері. Неші натиснув долонею на скляну панель. Інші двері плавно і майже беззвучно відчинились, і вони ввійшли до слабко освітленої кімнати.

У центрі на масивній сталевій підставці стояв зачинений скляний бак заввишки й завширшки п’ять футів. Товсті кабелі вилися зміями на підлозі від підставки до комплекту бінарних комп’ютерів на стіні. Троє техніків у білих піджаках ходили навколо скляного бака, як церковні прислужники навколо вівтаря, але коли генерал Неш сердито глянув на них, вони відразу ж вийшли.

Бак був наповнений густою зеленою рідиною, яка повільно рухалась. У різних частинах бака відбувались мікровибухи, ніби крихітні спалахи блискавок. Майкл чув гудіння, а в повітрі пахло горілим, так наче хтось підпалив жменю сухого листя.

— Ось наш квантовий комп’ютер, — сказав Неш. — Це комплект електронів, які плавають у надзвичайно охолодженому рідкому гелії. Енергія, яка проходить через гелій, примушує електрони взаємодіяти та здійснювати логічні операції.