Розділ «23»

олліс повів блакитний фургон для доставки, а Віккі сіла на пасажирському місці. Майя припала до землі на задньому сидінні, якнайдалі від вікна. Доки вони переїжджали через Беверлі-Гіллз, вона бачила фрагменти міста: будівлі розташовувались на великій відстані одна від одної. Будинки в іспанському стилі мали червоні черепичні дахи та внутрішні двори. Інші нагадували сучасні тосканські вілли. Деякі здавалися просто величними палацами, і їх важко було ототожнити з якимось стилем: майстерно зроблені портики над парадними дверима та балкони, як у п’єсі «Ромео та Джульетта». Було дивно бачити водночас стільки палаців, які б додавали спокою.

Перетнувши бульвар Сансет, Голліс повів фургон каньйоном Холодної води.

— Добре, — сказав він. — Уже ближче.

— Вони, мабуть, спостерігають за цим місцем. Зменш швидкість і припаркуйся неподалік.

За кілька хвилин Голліс під’їхав до узбіччя, і Майя перейшла на переднє сидіння, щоб подивитись у вітрове скло. Вони припаркувались на житловій вулиці, розташованій на схилі гори, де будинки розташовувались близько від проїзної частини. Вантажівка департаменту води та електроенергії зупинилася за кілька футів від помешкання Меґґі Реснік. Чоловік у помаранчевій робі видирався на електричний стовп, а двоє інших робітників дивились на нього знизу.

— Здається, усе добре, — сказав Голліс.

Віккі похитала головою.

— Вони шукають братів Корріганів. Ця вантажівка зовсім така, як та, що стояла біля мого дому протягом останніх двох днів.

Припавши до підлоги фургона, Майя витягла з валізи дробовик і зарядила його. У дробовика був металевий приклад, і вона склала його так, щоб зброя нагадувала великий пістолет. Повернувшись на переднє місце, Майя помітила, що за вантажівкою з підслуховувальними пристроями припаркувався джип. Звідти вийшов Пастух, кивнув псевдоремонтникам і пішов нагору дерев’яними сходами, що вели до вхідних дверей двоповерхового будинку. Він подзвонив у двері і почекав, доки підійшла жінка.

— Заводь фургон, — сказала Майя. — І під’їжджай до цього будинку.

Голліс не послухав.

— Хто цей білявий хлопець?

— Колишній Арлекін на ім’я Пастух.

— А ті двоє?

— Найманці Табула.

— Що ти хочеш зробити? — запитав Голліс.

Майя не відповіла. Їм треба було кілька секунд, щоб зрозуміти, що вона зібралася знищити Пастуха та найманців. У Віккі був переляканий вигляд, і Майя бачила своє відображення в її очах.

— Ти нікого не вб’єш, — спокійно сказав Голліс.

— Я найняла тебе, Голлісе. Ти найманець.