– Майже ні про що.
– Це тому, що розмовляв на її території. Знаєш, як у футболі: перемога на полі супротивника вважається подвійною. Тобі треба її куди-небудь запросити. У кафе яке-небудь. Уранці, годині об одинадцятій, аби вона вже привела свій зовнішній вигляд у порядок, а думки щоб були ще розкидані… Розумієш?
– Авжеж…
– Ну, якщо розумієш, подзвони їй завтра годині о десятій ранку, скажи, що заїдеш за нею об одинадцятій і по-діловому поклади трубку. Щоб їй нікуди було діватись. У тебе, я бачу, теж безсоння?
– Так, – признався Віктор, і тут же якась підозра закралася в його думки.
Він визирнув у вікно, оглянув нерухому нічну панораму – все тихо і мертво.
– Ну, гаразд, до зв’язку. Я поїхав! – мовив знайомий чоловічий голос, і його змінили короткі гудки.
Віктор опустив трубку на стіл. Подивився у вікно і раптом побачив, як біля огорожі сусіднього будівництва якась машина засвітила фари і стала видимою. Виїхала на «дорогу життя» і неспішно покотила до траси.
Уранці він півгодини стояв під холодним душем, приходячи в бадьорий стан.
– Ти на чорта схожий! – сказала йому за сніданком дружина. – Під очима – синці, блідий, як мрець!
– Нічого, сьогодні відісплюся, – пообіцяв скоріше сам собі Віктор, шматуючи ножем яєчню.
Із кімнати почувся плач донечки, і дружина, на ходу розстібаючи верхні ґудзики халата, побігла туди. У Яни теж настав час сніданку.
Іра, згадавши, що вночі годувала її лівою груддю, зараз піднесла до правої.
Віктор випив у кухонній самотині чашку кави. Вийшов на балкон, подивився з висоти восьмого поверху на свою червону «мазду». На сусідські «москвичі», «ЗАЗи», що стояли трохи віддалік акуратною шеренгою, та древній «мерседес», що прилучився до них. Хоч він і розумів, що машина – не його, а службова, однак утриматися від зарозумілої посмішки не зміг.
Іще раз умився холодною водою. Подивився на годинник – за чверть дев’ята. Зайшов у спальню, посидів хвилинку біля Іри і Яни, що присмокталася до правої груді дружини. Відчув себе «третім зайвим». Повернувся на кухню. О пів на десяту, коли «дорога життя» вже спустіла, і тільки декілька сусідських хлоп’ят із пластмасовими автоматами в руках грали на її узбіччі в «нових росіян», Віктор узяв мобільний телефон і подзвонив удові Броницького.
Твердо та ввічливо він запросив її на каву, попросив спуститись о десятій на вулицю і, не давши їй часу на відповідь, попрощався.
Коли червона «мазда» зупинилася біля другого під’їзду відомчого «генеральського» будинку, вдова Броницького вже сиділа на лавці в довгій чорній спідниці та блузці смарагдового кольору. У руках вона тримала маленьку сумочку.
На «мазду» вона не звернула уваги, поки з неї не вийшов Віктор. З її реакції можна було легко зрозуміти, що слідчого вона чекала скоріше побачити пішим або в крайньому разі на пом’ятих «Жигулях», аніж на новенькій іномарці.
Віктор, відзначивши подумки її здивування, всміхнувся. Привітався і, тримаючи діловий ритм, одразу відчинив їй дверці машини.
– А в газетах пишуть, що в міліції поспіль убогість, – мовила Броницька, дивлячись на слідчого, який їй раптом здався симпатичнішим, аніж уперше.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра у відрізаний палець» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „9“ на сторінці 2. Приємного читання.