Розділ «87»

– Скільки?

– Небагато, півмільйона вистачило б…

Георгій і Рефат перезирнулися.

– А до вантаження все готово? – запитав Рефат.

– Усе! – всміхнувся Захарія. – Ви ж знаєте, у мене все працює, як швейцарський банк. Коли що не так, я ж не втечу!

Рефат зітхнув.

– Я звідси подзвоню! – сказав він, підтягнувши один із телефонів до себе.

– Нехай через «Вестерн Юніон» перекажуть, це більше години не займе! – підказав стиха Захарія.

Рефат додзвонився в Москву швидко.

– Запиши, – наказав він комусь на іншому кінці дроту. – Через «Вестерн Юніон» дослати п’ять і п’ять нулів.

Коли Рефат опустив трубку на апарат, на обличчі Захарії всміхалися не лише губи, але й очі. Навіть його великий ніс, здавалося, теж якось особливо сяяв.

Знову настало мовчання, і тривало воно хвилин десять, поки не задзвонив один із телефонів. Захарія зняв трубку, уважно вислухав когось.

– Усе чудово, – сказав він. – Із Фамагусти прийшло підтвердження… Гадаю, з Москви теж зараз прийде!

Наступний дзвінок пролунав тільки через півгодини. Весь цей час трійця сиділа спокійно і мовчки.

– Ну все, – Захарія підвівся з-за столу. – Тепер можемо їхати!

Вони вийшли до ліфта.

– Я сам спущуся, – сказав Захарія, заходячи у вузенький ліфт.

Коли двері зачинилися, Рефат подивився на Георгія з усмішкою.

– Хоч би не застряг! – сказав він, киваючи на дверці ліфта. – В нім кілограмів двісті буде! Знову погладшав!