Розділ «64»

Віктор прочинив двері.

У пакеті виявився віддрукований лист од Рефата і ксерокопія якогось іншого, рукописного листа.

«Наш четвертий друг, – повідомляв Рефат, – опинився в Ойскірхені – маленькому містечку недалеко від Кельна. Він прислав листа дружині й синові. Щоправда, у листа дуже дивний вигляд, що вимагає якогось пояснення. Схоже, лист разом із конвертом потрапив у грязюку, після чого його відмивали, сушили і гладили. Посилаю ксерокси листа й конверта. Мені здається, що наш друг хотів його відправити ще за життя, але його зупинили. А потім, аби створити враження, що він іще живий, листа відмили, «привели в порядок» і відправили. Якщо це так, то їхні дії мають дуже непрофесійний вигляд. Є про що подумати».

Пробігши очима дивний короткий лист від Миколи Ценського дружині й синові, Віктор розглянув ксерокс конверта, на якому по діагоналі стояв велика печатка пошти: «Отримано в пошкодженому вигляді».

Дістав фото двох утікачів, подивився на Миколу Ценського. Подивився пильно і зітхнув. Віктору стало жаль цього чоловіка. Здалося, що із рядків його листа ним самим спеціально вийнято душу, разом із деталями, які могли б щось пояснити, повідати про його сьогоднішнє життя.

«А що коли Рефат має рацію, і його справді вже немає на світі? – подумав Віктор, перевівши погляд на другого – Сергія Сахна на прізвисько Сапер. – У такому разі цього теж немає. Але його якраз і не жаль…»

Віктор відпив чаю, подививсь у вікно. Здалека, зі спальні, почувся плач дочки, що не хотіла засинати.

Наблизив обличчя до скла і подивився вниз. Побачив перед парадним мікроавтобус, у кабіні якого горіло світло. Поряд зупинився ще якийсь легковичок. Із нього вийшов чоловік. А мікроавтобус повільно від’їхав, розвернувся і завиляв по ґрунтовій «дорозі життя» у бік Харківського шосе.