Розділ «61»

– Я не розумію… – зізнався Нік.

– А що тут розуміти? Коли ми зробимо свою справу, один із нас отримає вказівку позбутися іншого, а потім із тим, хто залишився, буде ще легше розібратися!.. Зрозуміло?

Зміст слів Сахна дійшов до Ніка миттєво.

– Ти до цього давно додумався? – запитав він.

– Як тільки отримав упаковку піґулок і почув, що мене врятує людина в такому ж джинсовому костюмі, як у мене.

Запало мовчання. Нік знову приліг на спину і дивився в стелю. На його очах стеля піднімалася, немов поверталася на своє законне місце. Біля плити Сахно про щось «говорив» із дівчиною.

– Як її звуть? – запитав хвилин через п’ять Нік, не повертаючи голови і не відволікаючись від білизни стелі.

– Уллі, Ульріка… – відповів Сахно.

– Красиво… – видихнув Нік. – Це ти з нею був днями в Кобленці?

Сахно різко підійшов.

– Звідки ти знаєш?

– Отам десь газета, – Нік показав рукою убік столу. – Напевно, на підлозі. Мені її в скриньку підкинули…

Сахно приніс Нікові газету і попрохав його перекласти статтю.

– Це після цього ти вирішив дуба врізати? – запитав Сергій.

Нік заперечно мотнув головою.

– Мої дружина і син згоріли в Саратові. Пожежа… Потім подзвонив цей, сказав про газету і про тебе… Коротше, сказав дати тобі піґулки… коли ти повернешся.

– А ти вирішив мене не чекати? – Сахно пильно дивився Нікові в вічі, й погляд його здався Ніку набагато серйознішим і проникливішим, аніж раніше.

– Усе скінчено, – тихо мовив Нік. – Усе втратило сенс. Вони сказали, що готуються відправити мене назад. А куди – назад?…

– Ні хера не скінчено! – перебив його Сахно. – Я думаю, що це тільки початок!..

– Тебе з нею, – Нік кивнув убік Ульріки, – шукає поліція. Мене вже ніхто ніде не чекає… Що ще може початися?