Розділ «50»

– Є маса служб ескорту, яким можуть заплатити з будь-якої точки земної кулі, і вони вишлють машину з супроводжуючим і зроблять усе, про що їх попросять…

Торговий аташе спітнів і ще більше ослабив вузол краватки. Віктор звернув увагу, що в кабінеті особливо душно не було. Видно, чоловікові було дійсно зле.

– Вибачте, – підвівся аташе. – Дуже багато роботи, треба йти… У нас навіть співробітників вільних немає, щоб посилати їх за кимось в інше місто!.. – сказав він на прощання, додавши для переконливості відповідний жест руками.

– А чому ви мене не попросили поїхати з вами? Я б вам охоче допомогла, могли б просто з Кембриджа з посольством зв’язатися та про все дізнатись.

– У вас же багато роботи, – абсолютно щиро сказав Віктор. – Навіть хворі працюють, – кивнув він у бік дверей.

– Це мій чоловік.

Очі Віктора здивовано округлились.

– Так, він хворий, але якщо почне лікуватися – нас відправлять додому до Києва, і ми ніколи вже не потрапимо за кордон. Йому відразу інвалідність уліплять, а я стану дружиною інваліда.

Віктор розуміюче кивнув, хоча насправді тільки в літаку до нього повністю дійшов сенс її слів.

«Вірна дружинонька», – подумав він.

Поряд зупинилася стюардеса з пляшками на колесах.

– Що бажаєте випити?

– Червоного вина, – попросив Віктор.