Розділ «39»

– Ні.

– Гаразд. Нікуди не йдіть. Я скоро передзвоню. До речі, коли ваш приятель повернеться, не говоріть про дзвінок!

Поклавши трубку на апарат, Нік знову підійшов до вікна. Думки почали ворушитися.

Він огледів вулицю за вікном уважним поглядом. Той, що дзвонив, знав, що Сахна немає вдома. А значить, бачив, як він від’їжджав. Отже, їх тримали під контролем. Може, за ними спостерігали й там, у ресторані «Маша»? Тільки от навіщо? Недовіра? Первинний контроль, перевірка: чи все вони роблять так, як наказано?

Хоч які були причини контролю, Ніку це не сподобалося. Нічого особливого він із вікна не побачив. Але насправді він і не знав, звідки за ними можуть наглядати. Навпроти були два триповерхові будинки, й більше нічого.

Тиша квартири стала викликати у Ніка напруження. Він пройшовся на половину Сахна, ввімкнув його магнітофон. І тут же напруження посилилося. З динаміків вирвався прискорений ритм серця. Нік натиснув на «стоп». Витягнув касету і вставив її уже іншим боком. Абсолютно несподівано зазвучала з динаміків давня пісня Шевчука.

Знову задзвонив телефон.

– Ніколас Ценн? – запитав той же голос.

– Так.

– Ви зібрали особисті записи і документи нашого друга?

– Сергій щось зібрав, – відповів після короткої паузи Нік.

– А ви дивилися, що він зібрав?

– Ні.

На іншому кінці лінії пролунало важке зітхання, і Нік відчув себе винуватим.

– Я подивлюся, – поспішив він заповнити паузу.

– Подивіться зараз. Я вам даю двадцять хвилин. Через двадцять хвилин передзвоню. Відберіть записники, записи, чекові книжки та кредитні карти. Нехай усе буде біля телефону.

Нік пройшов на половину Сахна. Огледівся. Пакет побачив відразу – він лежав біля радіатора. Поряд із ним Нік побачив черепаху, що лежала перед блюдечком із водою.

Сівши навпочіпки, Нік виклав на дерев’яну підлогу вміст пакета. У душі він боявся, що там виявиться скоріше їжа з кухні ресторану «Маша», ніж щось важливе. Побоювання виправдалися тільки частково – на світ божий Нік витягнув дві баночки чорної ікри астраханського виробництва, паличку салямі, пляшку «Смирнова» і пляшку «Абсолюту». Інші речі були справді особистими – два записники й одна чекова книжка, якісь листи, товстий гаманець, два фірмові конверти з кольоровими фотографіями.

Нік забрав усі папери, а їжу та горілку поклав назад. Повернувся на свою половину. Погортав записники – записи там були і німецькою, і російською мовами, проглянув фотографії. Знизав плечима – обличчя на знімках йому ні про що не говорили.

Одне тільки здивувало – те, що Сахно, схоже, вчинив набагато професійніше, ніж він сам. Але ж яка у нього, Ніка, професія? Він військовий перекладач. Йому ж не говорили: у разі чого збирай усі документи й інше. Із Сахном, щоправда, взагалі ніхто з цих невидимих, та і зустрінутих помічників не хоче спілкуватися. Воно ніби й зрозуміло.