Розділ «34»

Він зачинив багажник, сів за кермо. Ввімкнув «аварійку» і замислився. Думки працювали скуто й урозкид. Зосередитися ніяк не виходило. Дістав із кишені піджака мобільний, набрав номер Георгія.

– У мене в багажнику труп, – сказав він.

– От тобі й добрий ранок! – мовив Георгій. – І давно він у тебе там?

– Напевно, вночі підкинули. Схоже, що військовий. Коротка стрижка, брезентовий комбінезон, без взуття…

– Чудово!

– Що ж тут чудового? – розізлено подивувався реакції Георгія Віктор.

– Значить, ти вийшов на правильний шлях. Це знак. Тепер треба бути дуже уважним, розумієш?

– А що з трупом робити?

– Зачекай, треба подумати.

– Де чекати? Він у мене в багажнику! Мені що, возити його з собою по місту?

– Непогана ідея. Повози трохи. Він же свіженький, іще не почав псуватися! Їдь у своїх справах, а я тобі скоро подзвоню.

Віктор потер пальцями скроні, подивився на дорогу, повернув ключ запалювання.

Машина йшла легко. Віктор зосередився на неголосному ритмі двигуна. Зменшував на кожному повороті швидкість так, що йому кілька разів роздратовано просигналили інші іномарки. А він усе прислухався, немов завдяки додатковому вантажу в машині додалось і шумів. Щоправда, якогось разу йому здалося, що труп у багажнику ніби пересунувся – це коли довелося загальмувати перед світлофором при виїзді на бульвар Лесі Українки.

Залишивши машину біля райвідділу, він піднявся в свій кабінет. Виглянув звідти – з-за зелені дерев з вікна можна було розгледіти тільки частину даху «мазди».

Час тягнувся убивчо повільно. За годину зайшов стажист. Сказав, що Грищенко вдома не ночував, скоріше за все, він на дачі. Запропонував дізнатись у дружини адресу дачі та разом під’їхати туди.

Віктор спочатку погодився, але потім уявив, як по дорозі на цю дачу передзвонить Георгій і скаже, куди везти труп. Що тоді? Попросити Занозіна допомогти витягнути труп із багажника?

– Почекаємо, поки повернеться, – сказав зітхнувши Віктор. – Продовжуй надзвонювати. Однаково йому сьогодні на службу.

Нарешті через кілька годин пролунала трель мобільного.

– Я тебе не відволікаю від справ? – знущальним тоном запитав Георгій. Потім, не чекаючи відповіді, вів далі: – Сідай у машину, їдь на Житомирську трасу. Проїдеш автобусну зупинку «Корчагінець» – це приблизно двадцять другий кілометр, – повернеш одразу праворуч і поїдеш уздовж лісу. Там два приватні будинки, побачиш біля них на ґрунтівці плями від злитого масла. Поруч гараж – ворота просто в огорожі. Гараж відчинений. Перевантажиш туди все зі свого багажника.

– А якщо там хтось удома?