Розділ «32»

– Старший лейтенант Грищенко, – сказав Віктор. – Він викликав уночі сержанта і він же потім відправив його назад. Сподіваюся через годинку-другу з ним зустрітися.

– Молодець. А з тією машиною з’ясував що-небудь?

– Так. Схоже, що її викрадали не випадково. Її знайшли вранці на Бастіонній біля будинку… – І тут Віктор затнувся, зрозумівши, що нічого Георгію про вибух «газу» і його жертву раніше не говорив.

– Біля якого будинку?

– …біля будинку, де після загибелі Броницького була аварія – вибухнула квартира з хазяїном…

– Цікаво, продовжуй!

– За офіційною версією – вибух газу, – говорив Віктор уже не таким піднесеним голосом. – Але скоріше за все – вибуховий пристрій. Загиблий хазяїн – полковник штабу прикордонних військ…

– Коли ти все це з’ясував? – здивовано запитав Георгій.

– Та ось… зовсім нещодавно…

– Молодець! – несподівано для Віктора мовив Георгій. – Просто справжній ланцюжок вибудував. За якою адресою на Бастіонній був вибух?

Віктор відповів.

– Ну що, крига скресла, і знову в бік Печерська, – мовив задоволеним голосом Георгій. – Пізніше зізвонимося. Бувай.

Заховавши трубку мобільного в кишеню піджака, Віктор відчув тільки втому. Відчуття перемоги випарувалося.

Георгій – не дурень, а значить, його довіра до Віктора тепер під великим питанням. Віктор це чудово розумів. Якщо Георгій дізнається у дільничного дату його зустрічі зі стажистом – а це було вже майже тиждень тому, то хтозна, чим усе це закінчиться. Щоправда, справа зарухалася, можна сказати, прямо покотилася, набираючи обертів. Тепер треба було понишпорити серед знайомих і товаришів по службі загиблого полковника. Але чи дадуть Вікторові дозвіл на це? Адже поговорити з колишніми товаришами по службі Броницького йому не дозволили, і з колегами відставного генерала по президентській адміністрації теж. «Але одна справа – генерал, інша справа – полковник, – думав Віктор. – Шкода, що списали вибух на нещасний випадок. Якби відразу зайнялися ним як убивством, можна було б просто зайти в сусідній кабінет і подивитись у колеги-слідчого цю справу».

Постукавши в двері, зайшов Занозін.

– Грищенко живе на Подолі, але вдома його зараз немає. Я дзвонив.

– І що сказали?

– Дружина сказала, що немає, і не знає, коли повернеться.

Віктор замислився. Сидіти самому в райвідділі і тримати «на прив’язі» стажиста не хотілося. Так можна всю ніч прочекати, і в результаті – тільки не виспатися.

– Завтра о восьмій тут, – Віктор стомлено поглянув на Занозіна. – Сідаєш на телефон і не встаєш, поки не знайдеш цього старлея. Як тільки знайдеш – поїдемо з ним говорити!