Розділ «24»

– Ні, це я вже знаю. Що за вантаж там був?

– Не знаю, – зізнався Віктор. – Ящики, коробки.

– І ви не поцікавилися?

– Я цікавився тільки трупом. Ми зняли труп, а літак полетів далі. Напевно, ви і самі можете дізнатися, що там був за вантаж. Він же у Воронеж полетів.

Рефат посміхнувся.

– У воронезькій митниці повідомили, що було прийнято вантаж запчастин до комбайнів для агрофірми «Восход». Агрофірма сплатила мито й запчастини забрала. Тільки проблема в тому, що такої агрофірми у Воронезькій області взагалі не існує. Те, що ви бачили в літаку, було схоже на запчастини до комбайнів?

Віктор заперечно мотнув головою.

– Коли щось дізнаєтеся про цей рейс, не соромтеся поділитися з нами. Ми у боргу не залишимося. Нам теж хочеться цю справу розплутати, – сказав Рефат.

Спав Віктор у цьому ж будинку в кімнаті на другому поверсі. Кімната була просторою, з двома вікнами, в які вранці подвійним залпом ударило сонячне світло. Щоправда, ранок виявився досить пізній – Віктор, прокинувшись, подивився на годинник – майже полудень.

Спустився вниз. Почув дзвякання посуду. Заглянув на кухню і побачив немолоду жінку, що стояла над плитою. Виглянув на веранду. За чистим круглим столом сидів Рефат і читав газету.

– А, прокинулись? Як самопочуття? – запитав він.

– Нічого.

– Валю! – гукнув Рефат. – Зроби дві кави!

Після кави Рефат покликав Віктора піднятися в його кімнату. З тумбочки дістав «тетешку» з плечовою кобурою.

– Це ваша, – простягнув її Віктору. – Ми про всяк випадок узяли її з готелю. Наші покоївки люблять по сумках постояльців нишпорити.

Віктор мовчки взяв пістолет, а Рефат іще раз нагнувся до тумбочки й дістав іще один «ТТ».

– А це сувенір од нас, на згадку і на знак дружби.

– Навіщо мені два однакові? – здивувався Віктор.

– Вони різні, можна навіть сказати, що абсолютно протилежні. – Рефат посміхнувся. – Це – пістолет зворотної дії.

Він витягнув із другого «ТТ» обойму, й Віктор побачив, що вона вставлялася в рукоятку кулями назад.