У деяких регіонах України від самого ранку цього дня дівчата готують різні святкові страви. На обід обов'язково слід подати смажену яєчню на додачу до інших страв. Потім вони готують вибране для святкування подвір'я: ретельно прибирають, ставлять посередині молоде деревце, а під нього – посудину з водою.
Діти, переважно хлопчики, тримають у руках приготовлені дівчатами страви та відра на палицях, наповнені пивом. Одна з дівчат бере в руки деревце та починає співати. До неї приєднуються інші дівчата. Потім усі діти урочисто йдуть до лісу. Там розкладають принесену їжу та починають пригощатися.
Після пригощання дівчата розходяться лісом і вибирають одну або кілька берізок для завивання. Вінки в'ють прямо з гілок берези, не відриваючи їх від дерева. Коли берези вже "прикрашені", дівчата обирають старшу куму, підкидаючи вгору хустки: котра підкине вище – та й старіша кума. А в день власне Трійці дівчата знову йдуть до лісу – розвивати берези. Стан вінка з березового гілля показує дівчині, яка його завивала, яким для неї буде наступний рік – вдалим чи не дуже.
Або ж так. Дівчата та хлопці парами завивали гілки на березі колом, обнімаючись крізь нього. Тоді хлопець зрізав цей "вінок", щоб гілки не розійшлися, а дівчина кидала його на воду, ворожачи на ньому, як у час купальських свят. Учасники обряду (чи це пара – хлопець з дівчиною, чи двоє дівчат) ставали кумами – найближчими друзями:
Ой кумочки, да голубочки,
Ми у ліс ідем, ми кумиться йдем!
І покумимося, й поголубимося!
А на дубочку два голубочки:
Вони купляться, обіймаються й пригортаються...
Трохи по-іншому виглядає обряд завивання берези в білоруському варіанті: дівчата розвішують на березах уже готові, заздалегідь сплетені з квітів вінки, а потім стрибають
навколо дерев, ляскають у долоні та співають. Замість "старшої куми" дівчата обирають з-поміж себе "русалку", яка й верховодить у жартах і танцях з нагоди свята.
Українські дівчата за старих часів на Зелені свята "водили тополю". Серед дівчат обиралася найвища дівчина – "тополя". Обрану "тополю" прикрашали намистом, різнокольоровими стрічками, барвистими хустками. І ось "тополя" вбрана, тепер дівчата починали водити її по селу й по полях. Кожна людина, яка зустрічала цю урочисту процесію, повинна була чимось обдарувати дівочу громаду. Подібну традицію мають білоруси – "водіння куща", хорвати, естонці, німці, чехи та словенці водять убраного зеленими гілками хлопця – "зеленого Юрія".
Суботнього ранку, напередодні Трійці, і незаміжні дівчата, і молодиці знову йдуть збирати квіти й зілля, а ввечері цього ж дня уквітчують будівлі, ворота, дерева навколо оселі й господарських споруд. Клечанням називають зайві дерева та просто гілки, що зрубані саме в цей день, тому й виникла одна з назв святкового тижня – клечальний тиждень.
Не тільки українці мають звичай святкового уквітчування. Подібні традиції має Данія, Норвегія та Швеція: молодь із зеленим клечанням зі співами та музикою здійснювала урочистий похід від лісу до рідного міста або села. За старих часів англійці мали красивий звичай уквітчувати свої оселі. Певною екзотичністю відрізняється святкування індійців: двом дівчатам доручають принести з лісу гілку священного дерева. Дівчата, яким випала така честь, обливають обране дерево олією та вином і лише після цієї процедури відламують гілку. Принісши її в село, кладуть на заздалегідь приготовлений для жертвопринесення камінь на березі річки або хоча б струмка. Після жертвопринесення (зазвичай лиха доля випадає цапові) люди танцюють, співають і влаштовують ігри.
Надвечір господарі вносять у хату молоду осику. Це своєрідне ворожіння: якщо зранку все листя залишилося свіжим – усі члени родини будуть живі-здорові, а те, скільки листочків зів'яло або почорніло, віщувало, наскільки серйозні негаразди чекають на цю сім'ю. Отже, принесення зеленої гілки до хати вважається дуже важливим у різних народів, можливо, це пов'язано з закликанням урожаю та багатства, що вноситься разом із священною гілкою.
Та й у цілому давні слов'яни вшановували дерева, поклонялися їм, приносили жертви й інші обряди під їхніми вітами. Найбільше шанувався дуб, саме під ним виконувалися найважливіші магічні дійства.
Давні німці найбільше шанували липу, навіть проводили під нею суди; у пруссів липа вважалася деревом бога весни; ясен вважався деревом верховного бога західних слов'ян. Навіть із запровадженням християнства та, відповідно, запеклими спробами винищення найменших залишків язичницьких вірувань ці "зелені традиції" виявилися надзвичайно живучими.
Цей день – русалчин Великдень. Господині роблять жовті крашанки та роздають їх дітлахам. Ніхто не повинен працювати, оскільки русалки можуть розгніватися, що їх не вшановують, і наробити шкоди господарству, наприклад зіпсувати посіви. Щоб задобрити русалок, дівчата замішують тісто на свяченій воді, печуть хліб і відносять його на поле – пригощають мавок і русалок. За народними віруваннями, якщо сплести вінок для русалки й залишити його в лісі, то русалка на знак подяки пошле дівчині багатого нареченого.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „День Святого Миколи Чудотворця“ на сторінці 2. Приємного читання.
