Народ вірить, що в тому разі, якщо всю великодню службу вистоїш у церкві з крашанкою, усе уважно будеш слухати й не почнеш при цьому дрімати, то ця крашанка матиме дуже довгий "термін придатності" – не зіпсується навіть через багато років. Такі довголітні крашанки користуються великим попитом у відьом і нечистої сили: вони всіма силами намагатимуться виманити це яйце з метою застосування
у своїх чаклунських експериментах. Найбільшу силу має крашанка, яка побувала в церкві десять і більше років поспіль.
Уночі перед Великоднем уся родина бере участь у своєрідному ворожінні: треба покласти в посуд, наповнений водою, монетку та крашанку. Той член родини, який прокинеться раніше від усіх інших, і є господарем монети й крашанки, є наqoасливішим цього свята. Здебільшого такий великодній подарунок отримує дівчина на порі, якщо така є в родині.
У ніч перед Великоднем парубки розводили вогонь і слідкували, щоб він горів усю ніч, світив янголам-хранителям, які зараз над землею низько літають і за порядком слідкують. Вогонь палили не тільки надворі – у кожному домі родина запалювала символічну свічку й підтримувала вогонь до самого ранку.
У деяких регіонах України в ніч перед святом не можна спати, це правило стосується навіть дітей і літніх людей. Вважається, що коли людина засне, у її сон нечиста сила може проникнути. У крайньому разі дозволяється куняти, але не в ліжку, ліжко навіть розстеляти не можна.
Обов'язково треба попросити цієї ночі прощення в померлих родичів, пригадати їх добрим словом. За народними уявленнями, ніч перед Великоднем – магічна, можна за слушної нагоди знайти скарб. Здебільшого скарби чомусь народна уява "розташовує" поблизу кладовищ. Начебто якщо на кладовищі побачиш вогонь, значить, під цим вогнем треба скарб шукати. Але легко нажиті гроші, тим більше знайдені перед Великоднем на кладовищі, до добра не доводять: легко прийшло – легко пішло. Здебільшого скарби ці – прокляті на багато сотень років наперед.
Священики цього дня навіть одягають світлий церковний одяг замість повсякденного темного. До початку утрені священики, відповідно до стародавніх традицій, обкурюють церкву фіміамом. Це на знак ушанування благодаті, що люди отримали через Христове воскресіння. За давніх часів слід було ставити в храмах і церквах спеціальний посуд із палаючим вугіллям для обкурювання приміщення. Під час великоднього богослужіння в церкві запалюють усі світильники.
На Великдень до церкви збирається така сила людей, що не всі й у церкву можуть увійти. Ті, хто спізнився й тому не помістився в приміщенні" стоять на вулиці перед церквою та слухають святкову службу.
Після богослужіння із церкви виносять хоругви, хрест, потім усі покидають церкву слідом за священиком. Важливо, щоб у церкві ніхто в цей час не залишився, тому церков; ний сторож уважно перевіряє, чи всі вийшли, а потім ретельно замикає двері та стає біля них – охороняти, щоб відьми до церковного замка не доторкнулися. А залишитися в замкненій церкві можуть спробувати відьми, упирі й інша нечиста сила, що втрачає на Великдень свою силу й тому ховається по кутках святого місця; відьми намагаються торкнутися рукою священика – начебто це додає їм сил.
Якщо хочеться побачити цього дня справжню відьму, то слід принести із собою на богослужіння шматочок деревини від труни з дірочкою посередині. І через цю дірочку слід дивитися – потайки шукати відьму. Пощастити з "побаченням із відьмою" має також тим, хто прийде в церкву з вареником (пригадайте один зі способів побачити відьму, пов'язаний із Масляною).
Під час урочистого співання "Христос воскресі" парубки й чоловіки, які стоять на вулиці, стріляють із рушниць і саморобних "гармат". За народними віруваннями, такі постріли вбивають чортів.
Потаємні бажання, загадані під час великоднього богослужіння, мають магічну силу, як і майже все, що пов'язане із цим чудовим святом. У відповідь на священикове "Христос воскресі" треба не відповідати "Воістину воскрес!", а загадати заповітне бажаная – і воно обов'язково здійсниться. Певною мірою моторошне вірування наших предків: вважається, що на Великдень можна похристосуватися навіть із померлими родичами. Для цього слід піти на могилу до них під час богослужіння в церкві та сказати традиційне "Христос воскресі" – і у відповідь, кажуть, можна почути прямо з могили " Воістину воскресі".
Вітати одне одного – христосуватися – люди починають одразу після великоднього богослужіння. Звичай велить цілуватися, обмінюючись крашанками. Приклад подають священики, які правлять службу (зазвичай великодню службу править не один, а кілька священиків).
Одразу після служби в церкві добрий господар не поспішає за святковий стіл, а спочатку обходить своє господарство, пересвідчується, що все в порядку, посипає свяченою сіллю, відганяючи в такий спосіб нечисту силу, вітається з худобою. Звичай велить пригостити худобу та бджіл святою їжею – кожному дати по маленькому шматочку свяченої паски. І тільки після всіх цих дій господар заходить до хати, де в цей момент дбайлива господиня подає на стіл святковий обід. Перед тим як сісти до столу й узятися до смачного обіду, уся родина урочисто вмивається в мисці з водою, у яку покладено три крашанки червоного кольору.
Народна традиція велить першою вмитися дівчині на порі, потім – синам, потім – матері, а наостанку вмивається сам господар.
За свяченою паскою за старих часів намагалися передбачити, як буде вестися господарство. Наприклад, якщо випадково на пасці буде знайдено білу шерстинку, значить, біла худоба буде плідна та здорова, а якщо шерстинка якогось іншого кольору, то саме такого кольору й треба заводити в господарстві худобу.
Обряд розговін, що припадає на Великдень, – дуже важливий етап святкування. Уся родина спочатку молиться Богові, щоб і наступного року мати щастя святкувати Великдень. Потім усі члени родини сідають до святкового столу. Господиня ховає шматок першої паски й пригощає корову – щоб добре телилася. А потім уже сім'я береться до обіду. Уживати алкогольні напої протягом цього періоду вкрай небажано. Старі люди говорять, що п'яницю Бог покарає – і буде людина ходити весь наступний рік наче вві сні або во хмелю.
Прийнято в цей день поминати померлих родичів або тих, про кого невідомо зараз нічого. Якщо родина все ще очікує зниклих членів, то слід заховати в сухому теплому місці шматок великодньої паски й три крашанки. Усе це треба прикрити висохлою материнкою, яка є символом вічної надії. Після великоднього обіду люди йдуть на цвинтар – привітати померлих родичів зі світлим воскресінням Господнім, залишають на могилах родичів і друзів паски та крашанки, щоб діти забирали та поминали.
Є дуже цікавий великодній звичай – гойдалка. Походить він ще з дохристиянських часів, є однією з найулюбленіших народних розваг. За часів християнства, як і більшість язичницьких свят, гойдалка пристосувалася до православних переказів. Тепер вважається, що кожен – і найстарший, і наймолодший –має обов'язково погойдатися на Великдень на згадку про те, що зрадник Іуда повісився.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Великдень“ на сторінці 2. Приємного читання.
