Обжинки – старовинний народний звичай святкування закінчення жнив, що покликаний забезпечити майбутній багатий урожай.
В останній день жнив женці збираються гуртом і під обжинкові пісні в'яжуть останній сніп. У цьому снопі зібрана вся життєдайна сила поля, він має назву дідух. Його прикрашають калиною, квітами, перев'язують стрічками й урочисто заносять до хати. На Новий рік його ставлять на покуті, а виходячи в поле для першого засіву, домішують до насіння вимолочені з нього зерна.
У селищі на Миколаївщині, де автор цієї книги провів своє щасливе дитинство, такий сніп завжди ставили в громадській будівлі: у клубі, сільській їдальні тощо.
Не можна оминути й обряду завивання Спасової бороди. "Бородою" слугує невелика кількість нескошених колосків, що їх залишають у полі, розраховуючи таким чином забезпечити плодоріддя на наступний рік. "Бороду" перев'язують червоною ниткою або стрічками, кладуть біля неї скибку хліба, сіль і склянку з водою, співаючи:
Оце тобі, борода,
Хліб, сіль і вода!
Далі, пригинаючи цей жмут ("бороду") колоссям донизу, витрушують його і приказують: "Роди, Боже, на всякого долю, і бідного, й багатого". До речі, це пояснюється такою легендою. Коли Христос не ходив ще по землі, колос жита і пшениці був на всю довжину соломи. Якось Господь з апостолами Петром і Павлом прийшов у подобі жебрака до одного господаря. Замість хліба господиня взяла сирого тіста й кинула в очі Господу. Господь розсердився і сказав, що більше ніколи не буде родитися хліб. Але собаки почали вити, Господь зжалився і залишив на їх долю колосок. Тому селяни кажуть: "Ми собачу долю їмо, а колись колос ішов аж до землі".
Довкола "бороди" водять хоровод, танцюють, співають. Це символізує годування землі на знак вдячності за те, що вона родить.
По закінченні жнив женці качаються по полю, щоб спина не боліла. Жінки ж ворожать на врожай, тричі кидаючи позад себе серпа: як удариться гострим кінцем об землю, то наступного року буде врожай, а як удариться тупим або держаком, то це поганий знак.
Наступне дійство пов'язане з виплітанням вінка зі збіжжя, що ним увінчують голову обраній дівчині-жниці (як правило, найліпшій робітниці)– "княгині" ("царівні", "княжні"). Подальші дії полягають у поході під спів пісень до двору найкращого господаря, складання йому обжинкового вінця (як символа достатку й радості), виспівування відповідних бажань. Після цього починається пригощання і частування женців із танцями та піснями.
Де праця, там і пісня (весь рік трудовий у пісняк)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу» автора Шкода М.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ой, снопе великий, золотом-зерном колос налитий (трудова обрядовість)“ на сторінці 2. Приємного читання.
